Я завжди вважала, що у поведінці дітей, як маленьких, так і дорослих, винні батьки, що дали погане виховання. Я своїх дочок привчала до акуратності, відповідальності, допомоги по дому. Раділа, що дівчатка ростуть розумними та самостійними.

Забезпечувала їх сама, бо з чоловіком давно розлучена. Зараз дочки дорослі (25 та 27 років) працюють, але допомоги від них я не бачу, навпаки, я оплачую комуналку, купую їжу, прибираю та готую. Спочатку я просто хотіла допомогти, коли вони вчилися, щоб не відволікати їх, зараз це сприймається як належне, ще й обурень купа, що не зробила те чи це.

Тепер я бачу, що діти виросли лінивими та невдячними. Обидві дочки незаміжні і їх це цілком влаштовує. Молодша дочка зустрічалася з хлопцем три роки, але заміж він її так і не покликав, а після розлучення незабаром одружився. Старша часто змінює роботу, а поки що шукаємо можемо місяцями сидіти вдома, постійно вимагаючи грошей у мене в борг, але ще жодного разу не повертала.

Накопичилося  роздратування у мене до них, а у них до мене, хоча між собою вони також постійно сваряться. У нас двокімнатна квартира і вони мешкають в одній кімнаті. Спеціально починають мене провокувати, лаятися зі мною навіть через дрібниці, щоб я не витримала і поїхала жити на дачу.

Але я ще працюю, та й дачний будиночок не пристосований для зими. Але доньок це зовсім не цікавить, їм головне, щоб мене не було. Не розумію, де я помилилася, чому вони перетворилися з милих і слухняних дівчаток, на злих і корисливих.

Подруга радить продати дачу та купити собі маленьку квартиру окремо від них, але цього не вистачить, а брати кредит я боюся, і я розумію, що платити за комуналку вони не будуть. Боюся, що за борги можуть і відібрати квартиру, але й сплачувати за їхнє проживання теж не можу і не хочу. Якщо раніше мене хвилювало їхнє майбутнє, то зараз я просто хочу жити окремо і з ними не спілкуватись. Ніколи не думала, що мене торкнеться таке ставлення до моїх дітей.

КІНЕЦЬ.