Заміжня я вже 5 років, і до недавнього часу я нічого не знала про сім’ю чоловіка. Він ніколи нічого не говорив про своїх родичів, а я після кількох невдалих спроб перестала мучити його питаннями.

Але одного разу, під час звичайної сімейної вечері, чоловік вирішив сам розповісти про своїх близьких. Але він узяв з мене обіцянку, що, коли я про все дізнаюся, більше ніколи не повертатимуся до цієї теми.

Чоловік дізнався про свою сім’ю лише 4 роки тому – перед своїм випуском із дитячого будинку. У цій установі працювала жінка, яка дуже добре до нього ставилася.

Таємно давала йому цукерки, завжди годувала великими порціями, але так, щоби ніхто не бачив. Чоловік питав її про своїх батьків, але вихователька нічого йому не казала.

Саме 4 роки тому ця жінка серйозно зах воріла. Вона зателефонувала моєму чоловікові і попросила прийти до неї. Того дня жінка розповіла, що мій чоловік має батьків і сестру.

Сім’я жила досить благополучно, але коли мама нар одила двійнят — хлопчика і дівчинку — то забрала додому тільки дівчинку, а від хлопчика відмовилася, аргументуючи це тим, що двох дітей вони не потягнуть. Чоловік, дізнавшись про все, не намагався зв’язатися зі своєю ріднею.

Адже якщо він не потрібен був їм після нар одження, то тепер тім більше. Наприкінці свого оповідання чоловік заявив, що він вважається щасливою людиною, адже він нарешті знайшов сім’ю – в моєму обличчі. Перед сном я пообіцяла собі, що все життя робитиму так, щоб мій чоловік залишався найщасливішою людиною на світі.

КІНЕЦЬ.