Якось зателефонувала наша тітка, у неї одружується син, а невістка побачила на фото весільну сукню моєї сестри і дуже хоче вийти в ній заміж. Сестра була не проти, позичила сукню, туфельки і фату. Нас на весілля не запросили. Чекає моя сестра свої речі назад. Пройшов місяць, другий, на третій вона телефонує до тітки. Її відповідь вразила нас усіх, сестра з мамою ще довго плакали.

Сестра моя виходила заміж на початку 90-х. Самі розумієте час який, але вона у мене дівчина зі смаком, тому сукня була дуже гарною, фата просто незрівнянна, а білі туфельки імпортні, шкіряні. За матеріалами

Загалом красуня. Весілля відгуляли, пройшло чимало років.

Дзвонить сестрі наша мама. На прохання своєї сестри, нашої тітки.

У тієї син одружується, а невістка недавно побачила фото з весілля моєї сестри і загорілася виходити заміж в такому ж вбранні. Хочу – не можу, називається.

Сестра моя не проти в принципі, але з поверненням. Обумовили цей момент, сестра позичає свій наряд безкоштовно і тому він повернеться повністю.

Сукню збиралися продати, в туфельках можна і ходити, а фата повинна залишитися на пам’ять. Ті звичайно запевнили, що так і буде.

Віддали їм все, весілля відгуляли красиво. Нас, до речі, не запросили.

Чекає моя сестра свої речі назад. Пройшов місяць, два, на третій телефонує до тітки. Та видає:

– Ой, ти знаєш, наша Світланка вже продала своє плаття, туфельки їй зараз стали в нагоді, сезон. А фату, кажуть, віддавати не можна, тому вона її не віддасть.

Сказати, що ми всі були в шоці – нічого не сказати. Мама наша зателефонувала нареченій, так та  з нею так розмовляла, що у нашої мами навіть слів не було відповісти.

Пам’ятаю сестра дуже плакала.

Більше ми не спілкуємося.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.