Перспектива залишитись самотньою жінкою напередодні Нового року Юлію не радувала. Але й миритися з чоловіком, який виявився зрадником, було теж не найкращою ідеєю.

— Це ще син дорослий, не дитина. Все розуміє, – зітхаючи, заспокоювала себе вона. Але все одно було важко від розриву. Двадцять років шлюбу викреслити однією заявою до ЗАГСу було просто неможливо.

І, найголовніше, нічого не віщувало біди. Того дня Юлія прийшла з роботи, як завжди, приготувала вечерю, прийняла душ і вже збиралася лягати спати.

— А що це таке?

Улюблений гребінець Юлі був сповнений жіночого волосся. Рудого волосся.

Сама вона була білявкою, і тому побачене здивувало її. Перед очима моментально постали картини — чоловік Сашко приводить додому довговолосу, рудоволосу коханку.

— Пояснити, що це таке!

Юлія кинула злощасний гребінець біля чоловіка. Той, як завжди вечорами, лежав на дивані з пультом від телевізора в руках.

— Де? Що трапилося? — не одразу зрозумів Сашко. — Гребінець твій. Ти чого, Юля?

— Він ще й питає!

У неї бризнули сльози з очей.

— Як ти міг! Привести додому жінку!

— Та ти що таке кажеш? – Схопився з дивана чоловік. – Думай, що кажеш!

— Сам думай, що робиш! Я подаю на розлучення! Прямо завтра.

І Юля вилетіла з кімнати. Цілий вечір вона проплакала в спальні і непомітно заснула. А коли серед ночі прокинулася, то чоловіка вдома не було.

— І як натурально зіграв, — бурмотіла Юлія. — Можна було б повірити. А може … Може, ця коханка спеціально залишила сліди, щоб я нарешті про все дізналася…

У коридорі клацнув вхідний замок і почулися човгаючі кроки.

— Повернувся, негідник? Не прийняла тебе твоя? — навмисне голосно запитала Юлія.

— Мамо, ти чого не спиш? — у кухню зазирнув син. — І з ким розмовляєш?

Юля закусила губу. Вона подумала, що це повернувся Сашко, а це лише Іван повернувся зі зміни. Хлопець працював у нічному магазинчику, і його зміна часто закінчувалася далеко за північ.

— Та сама з собою… А ти чого так пізно?

— Товар приймали. Ну, все, я спати.

Вона кивнула головою. Який таки син виріс — розумний, красивий і роботящий. Івану було майже дев’ятнадцять, але він жив разом із батьками. Це була умова Юлі, коли син не пройшов на бюджетне відділення в університеті. Та сімейна розмова ніби була вчора, хоча минула майже рік тому.

– Значить так. Ми з батьком, звичайно, сплатимо твоє навчання. Але за умови, що ти влаштуєшся на підробіток. І ще – жодних дівчат. Ти маєш думати про навчання. От вивчишся, тоді сам вирішуй, — категорично заявила тоді Юлія Івану.

І хоча молодому хлопцю не дуже хотілося продовжувати жити з батьками, сваритися з мамою він не став. Тому Іван влаштувався на роботу і почав потихеньку відкладати гроші на оренду житла, сподіваючись у майбутньому почати жити самостійно. Але найсумнішим у цій історії було те, що Юля просто на поріг не пускала дівчат сина. Щойно Іван заїкався про те, що він з кимось зустрічається, у хаті починалися сварки.

— Ти що, надумав кидати навчання? – Запитувала Юлія, театрально сплескуючи руками. — Ми з батьком стільки в тебе вклали, і навіщо? Навіщо, я питаю?

— Мамо, ну ми ж просто зустрічаємось…

— Нічого не просто, коли вже додому приводиш своїх дівчат. Я знаю про що говорю! Я, зрештою, тебе народила о двадцять. Тож не треба мені тут! Навчання і тільки навчання має бути на думці.

Іван кивав. Сперечатись із мамою було собі дорожче. Тому за порадою батька він просто поменшав розповідати Юлі про своє особисте життя.

***

За вікном почало світати, але чоловік так і не повернувся. Юля крадькома визирнула у вікно — може, чоловік сидить у машині? Але авто під вікнами не було.

— Переживай зараз за нього… Негідник. По-любому до своєї цієї поскакав! Ех, якби сталося якесь новорічне диво і цей вчорашній гребінець зник, наче його й не було, — пробурмотіла Юлія, наливаючи в чашку кави.

Сну не було. Думки роїлися в голові. Як при розлученні ділити майно? Як сказати синові, що вони з його батьком вирішили розлучитися? Говорити сину про зраду чоловіка зовсім не хотілося.

Хвилинна стрілка на годиннику, здавалося, стоїть на місці, та й взагалі, час ніби зупинився. Юля неквапливо допила кави і неквапливо приготувала синові сніданок. Треба було чимось себе зайняти. У будь-який інший передноворічний день жінка почала б готувати салати, розмірковувати, як краще подати гаряче… Але не сьогодні.

— Тоді до обіду сходжу до ЗАГСу, дізнаюся, що до чого, — вголос планувала день Юлія. — А потім… Потім… Можна й не готувати нічого, якщо одна зустрічатиму. А можна і не зустрічати, Іван все одно до друзів піде. Синку, вставай!

За сніданком Юлія що сил намагалася “тримати обличчя”.

– Мамо, є розмова …

Юлія запитливо подивилася на сина. Зараз не найкращий час для серйозних розмов, адже вона й так виснажена нічними переживаннями.

— Можна, я зустрічатиму Новий рік з вами і… І приведу дівчину познайомитися?

— Дівчину?

— Ми з Оленою вже майже рік зустрічаємось… — сказав Іван.

— Ну що ж… Приводь. Разом веселіше. Тим більше, що тато, мабуть, не зустрічатиме з нами свято. Ми з ним посварилися.

Іван розуміюче кивнув і Юлія видихнула з полегшенням від того, що їй не доведеться пояснювати все синові.

Відділ ЗАГСу було закрито. Не дивно, адже на календарі 31 число. Зрозумівши, що з розлученням доведеться почекати, Юля поплелася додому. Якщо Іван приведе додому дівчину, то приготування святкових страв не уникнути.

На годиннику було без чверті десять, коли дверний дзвінок заспівав звичною солов’їною тріллю. Поглянувши в дзеркало і переконавшись що вона добре виглядає, Юля повернула замок і … На порозі стояв справжнісінький Миколай. Точніше, це Юлія спочатку вирішила, що справжній, але, придивившись, відразу побачила хитрі очі чоловіка, що виглядали з-під наклеєних на лоб брів з вати.

— Здрастуйте, дівчинко… — старечим голосом заспівав він. — Як ти поводилася цього року?

— Добре, — відповіла Юлія. — Чого прийшов? Набалакався?

— Мамо, ну що ти знову? Новий рік! – пролунав голос сина. Іван виринув з-за спини батька і став перед Юлією.

— А ти звідки тут? – Здивувалася Юлія. — Твоя подружка теж тут?

За спиною чоловіка щось зашаріло, а потім назустріч Юлі визирнула молода дівчина. Вона несміливо взяла Івана за руку і схвильовано подивилася на Юлію.

— Доброго вечора, мене Олена звуть… — ледь чутним голосом привіталася дівчина.

— Так… Ось що. Заходьте в квартиру, — скомандувала Юлія.

—А я? — жалібно подивився на жінку чоловік.

Юля зітхнула. Бракувало ще при чужих людях концерти влаштовувати.

— Заходь, що з тебе взяти. Речі збереш заодно.

Вона вже хотіла пройти до кімнати, щоб розсадити гостей і розглянути подругу сина. Адже якщо він прийняв рішення познайомити батьків зі своєю дівчиною, то справа серйозна. Звичайно, Юлі не хотілося, щоб син кимось серйозно захоплювався, все-таки навчання… Але тут Олена зняла шапку і Юля застигла від здивування. У подруги сина було шикарне довге руде волосся.

— У вас гарний колір волосся… Проходьте до кімнати.

— Дякую, зараз тільки руки помию, – посміхнулася Олена і впевнено попрямувала всередину квартири.

Юля й сама не могла зрозуміти, чому в неї всередині наростає занепокоєння. Олена моментально перестала їй подобатися. Якимось сьомим почуттям вона точно знала — вчорашнє волосся на гребінці належить саме цій дівчині. І потім вона так впевнено пішла у ванну, точно була в цій квартирі вже не раз.

«Невже Сашко зустрічається із подругою Івана?» — ошелешено розмірковувала Юлія. Від цієї думки їй стало зле – краще б чоловік знайшов собі іншу рудоволосу даму, ніж розважатися з коханою сина.

Швидким кроком Юля зайшла до вітальні й уважно подивилася на чоловіка та сина.

— Ви точно не бажаєте мені нічого розповісти? Особливо ти, Сашко, вона уважно подивилася на чоловіка.

Той зніяковіло опустив очі, а потім штовхнув плечем Івана:

— Розказуй, нам все одно доведеться.

Виявилося, що Іван і Олена разом уже майже півтора роки і навіть збираються в майбутньому одружитися. Але знаючи непростий характер Юлії, вирішили їй поки що нічого не говорити. Натомість взяли в союзники батька. Сашкові дівчина сподобалася — вихована, скромна, ще й відмінниця. Коли Юля була на роботі, молоді часто приходили до них додому і проводили час. Іноді Олена навіть щось готувала на кухні, щоби звільнити від цієї повинності Сашка.

— Тобто, пироги минулого тижня не твоїх рук справа? — насупилась Юлія, перетравлюючи інформацію.

— Так… Це Олена напекла, — зітхнув Сашко, знімаючи ватяну бороду.

Олена так освоїлася у квартирі Івана, що почувала себе тут як удома. Єдиним правилом було — о п’ятій годині не залишати жодних слідів своєї присутності. У цей час із роботи зазвичай поверталася Юлія. Але скільки мотузочці не витися, а кінець буде. І цим кінцем виявилася гребінець, який вчора виявила Юлія.

– Тобто Олена не твоя коханка? — з надією перепитала Юля, ще не сміючи повірити, що ситуація вирішилася.

— Мамо, ну ти що таке кажеш! – обурився Іван. — Прийде ж таке на думку!

Повисла незручна пауза. Юля не знала, куди себе подіти, під здивованими поглядами сина та його дівчини.

— А давайте зіграємо у настільну гру! Миколай засидівся вже тут у вас, — надягаючи ватяну бороду і підводячись із-за столу, заявив Сашко. — Ану дітки, вставайте до ялинки.

Юля видихнула і посміхнулася. І як вона могла запідозрити чоловіка у зраді? За стільки років вона вже не раз переконувалась, що вийшла заміж за чудову людину. І сьогодні ще один доказ цьому.

КІНЕЦЬ.