Таке могла зробити лише моя мама, яка завжди думала лише про себе. А зараз, на старість, коли у неї почалися проблеми, вона, нарешті, і про мене згадала. Хоче, щоб я її до себе забрала, але я, мабуть, не готова піти на цей крок.

Мені 47 років, мамі моїй 67. Ростила мене мама одна, бо мій батько практично відмовився від мене. Мама тоді озлобилася дуже, бо їй важко було. Але згодом вона знайшла собі гарну прибуткову роботу – керувала одним відомим рестораном, куди ходили лише багаті люди, і наше фінансове становище налагодилося.

В особистому житті мамі не щастило, вона постійно натрапляла не на тих чоловіків, через що ще більше засмучувалася. Мама хотіла вийти заміж, а їй це ніяк не вдавалося. Вона постійно звинувачувала мене в тому, що я їй заважаю влаштувати особисте життя.

Саме тому я вийшла заміж у 18 років, щоб просто піти з дому і не заважати матері. Як не дивно, але майже відразу у неї з’явився чоловік. Мама неабияк раділа, навіть покликала мене в гості, щоб похвалитися.

– Познайомся, донечко, це Вадим Степанович, – радісно сказала мама. – Тепер він буде твоїм батьком.

На той час я вже була заміжня, і жила окремо, так що мені за великим рахунком цього було не потрібно. Та й не сподобався мені мамин чоловік, якщо чесно. Він розповідав, що все життя пропрацював заступником директора на якомусь великому заводі, а в результаті навіть свого житла не мав, прийшов жити до моєї мами в її квартиру.

Познайомилися вони в ресторані, де працювала мама. Вадим Степанович розповів, що він розлучився з дружиною, і вона все від нього забрала. Але він, мовляв, не судився, а благородно все залишив своїм дітям.

На якийсь час мама заспокоїлась, і ми з нею майже не спілкувалися, бо кожна з нас жила своїм життям. Ми з чоловіком і дітьми багато років тулилися в однокімнатній квартирі, в той час як мама з своїм чоловіком жила в великій двокімнатній квартирі. Вона не вважала за потрібне прийти до внуків і щось їм купити, бо була зайнята лише собою.

Я дуже засмутилася, коли дізналася, що мама переписала свою квартиру на свого чоловіка. Він грозився, що йде від неї, і вона вирішила таким чином його зупинити.

Минули роки. Мама останнім часом сильно хворіє, і їй догляд потрібен, а доглядати то її нікому. Вадим Степанович забрав в їхню квартиру жити свою внучку, яка нещодавно вийшла заміж. Зрозуміло, що чужій молодій дівчині до моєї мами байдуже, от вона і вирішила, що хоче жити у мене, адже я її єдина донька, і повинна її доглянути.

Дякувати Богу, ми з чоловіком доробилися, у нас є своя трикімнатна квартира, в якій ми зараз живемо самі, бо дві наші доньки пороз’їжджалися і живуть окремо. От мама і вирішила, що ми зобов’язані знайти місце і для неї.

Може я і не правильно мислю, але я чомусь не відчуваю ніякої відповідальності перед мамою. Щось я не пригадую, щоб вона переймалася моїм життям.

КІНЕЦЬ.