З ріднею чоловіка у нас ніколи не було особливо теплих стосунків, бо ми живемо в іншій області, в шлюбі уже 20 років, маємо двох дорослих синів. У чоловіка є два молодші брати, які залишилися жити в рідному селі, неподалік від їхньої матері (батька уже давно не стало).

Свекруху свою я поважаю, але ми з нею дуже рідко бачилися, часто чоловік їздив до своєї матері один, бо в мене через роботу не виходило. І по телефону чоловік сам з нею говорив, я не вважала за потрібне її розважати, бо в мене є своя мама.

І ось при такому ході подій, брати мого чоловіка заявили, що нам треба забрати маму до нас. Свекруха останнім часом багато хворіє, і майже злягла, треба комусь її доглядати. Мій чоловік, як старша дитина в сім’ї, багато брав на себе: допомагав не лише батькам, але і своїм братам.

І хоч мені така його благодійність не дуже подобалася, та я мовчала, бо розуміла, що це його рідня, і якщо у нього є можливість, то треба допомагати. Та очевидно, брати не правильно все зрозуміли, бо стали вважати, що мій чоловік їм усім чимось зобов’язаний.

Відколи їхня мама злягла, вони вирішили, що догляд за нею має лягти на плечі мого чоловіка. Аргумент – у нас більше грошей і більший будинок, а вони живуть у своїх дружин, і маму до себе забрати не можуть.

Я проти, щоб свекруха переїжджала до нас. Ну і що, що ми маємо свій власний будинок і живемо в ньому самі, бо діти вже поїхали з дому? Ми свій дім самі збудували, нам ніхто не допомагав, не те, що братам.

Свекруха, поки була в силі, то двом молодшим синам дуже допомагала: і продуктами, і грошима. Так що, це їхній обов’язок – маму доглянути.

Я навіть їм запропонувала, що один з них може переїхати з своєю сім’єю до мами, доглядати її, і за це отримає в спадок її будинок, ми від своєї частки в такому випадку точно відмовимося.

Але жоден з братів чоловіка не пристав на цю пропозицію. Натомість, вони щодня телефонують моєму чоловікові, і розповідають, як мамі погано, і що її негайно треба забирати.

Під їхнім постійним тиском мій чоловік, у якого добра душа, вже майже погодився забирати маму. Я йому прямо сказала, що я проти, бо я на роботі постійно, він теж, то ж нам доведеться ще й доглядальницю для мами знайти. Та й перевозити літню хвору жінку – теж не найкраща ідея.

Чоловік послухає мене – погоджується зі мною, послухає своїх братів – вважає, що вони мають рацію.

А яка ваша думка? Чи зобов’язані саме ми забирати свекруху до себе?

Джерело