Коли Маша сказала Івану, що чекає на дитину, він, як чесна людина, впевнено заявив, що готовий одружитися. Іван навіть особливо й не роздумував, коли це говорив.

Та йому й роздумувати не було про що? Він уже давно для себе вирішив: якщо таке раптом трапиться, йому буде краще з Машею і дитиною в її двокімнатній квартирі, ніж без них, на ліжку в заводському гуртожитку.

І незабаром відбулося весілля. І ніщо не віщувало поганого, але… На жаль. Життя внесло у подальші плани Івана та Марії деякі корективи.

Справа в тому, що тиждень тому Івану пощастило купити на касі в магазині лотерейний квиток, на який і випав головний приз. І треба було такому статися, дізнався про це Іван через годину після реєстрації шлюбу.

Іван опинився перед вибором. Або розповісти все Маші і разом з нею радіти успіху. Або забрати весь виграш собі. Як бути? Весільний настрій був зіпсований.

Зваживши всі аргументи, розглянувши справу з усіх боків, Іван вибрав другий варіант. І його можна зрозуміти. Величезні гроші, а разом із ними й значні можливості, кому завгодно закрутять голову та затуманять розум.

Для себе Іван вирішив однозначно, що він ні в чому не винен, так склалися обставини. І обставини ці виявилися набагато значнішими за те, що Івану під силу було подолати.

Але, заради правди, слід сказати, що Іван не відразу дійшов такого висновку. Насамперед у Івана відбулася дуже серйозна (внутрішня) розмова із самим собою. Іван не боявся ставити собі неприємні питання. Головним у тому числі зводився лише до думки. А навіщо йому тепер Маша, коли в нього і без неї все є?

На пряме запитання Іван дав собі пряму відповідь. І Маша виявилася непотрібною. Тим більше, у Маші скоро буде дитина!

Чи думав Іван про те, щоб поділитися з Машею виграшем? Ну, звісно, ​​думав. Адже не звір якийсь. Людина! Думав і вирішив, що якби Маша була його дружиною, коли він купував цей квиток, тоді, звичайно, він поділився б з нею.

Адже вона тоді була йому ще ніхто. Розумієте? Отже, це величезне багатство, на думку Івана, можна сміливо віднести до набутого до шлюбу! І належить воно тільки йому та нікому більше. А Маша тут взагалі ні до чого. Іван чітко для себе визначив, що ділитися з Машею він не стане.

Тут необхідно нагадати, що всі ці думки в Івановій голові крутилися під час весілля.

І чим більше Іван думав про те, що сталося, тим більше переконувався в тому, що поспішив він одружуватися з Машею. Поспішив. Треба було зачекати.

Він сидів за святковим столом, похмуро дивився на Машу і розумів, що тут справа не лише в грошах, на які можна було купити кілька квартир у центрі міста. Найголовніше було в тому, що він, після того, що сталося, точно тепер розумів, що не любить Машу. Більш того! І не любив ніколи.

І тому немає нічого дивного в тому, що Іван, як чесна людина, вже наступного дня після весілля сказав Маші, що йде від неї. В гуртожиток. На всі запитання Маші він відповідав, що не любить її і ніколи не любив, а одружився з жалю, щоб дитина народилася у законному шлюбі. І Іван пішов. Зібрав у рюкзак усі свої речі та пішов.

Але минуло кілька днів і Іван захотів повернутись до Маші.

Що ж сталося? Що змусило Івана кардинально змінити позицію? А все дуже просто.

Справа в тому, що рюкзак (той самий, з чим Іван пішов від Маші), в якому (крім інших речей) був надійно захований виграшний квиток, пропав. Його вкрали у гуртожитку. Першої ж ночі, як Іван туди повернувся.

Виявивши пропажу, Іван зрозумів, що в нього є тільки один вихід — йти до дружини (поки не пізно) і благати про прощення.

Він так і вчинив. Прийшов до Маші, благав про прощення, обіцяв, що більше не буде.

Але Маша його не вибачила, обіцянкам не повірила і назад не пустила. Більш того. Сказала, що коли народиться дитина, подасть на розлучення за першої нагоди.

Минуло три місяці. У Маші народився син. А незабаром їй зателефонувала жінка і сказала, що знайшовся її рюкзак. Той самий, що стягли у гуртожитку в Івана.

Чому зателефонували до Маші? Тут все просто. Справа в тому, що рюкзак, з яким пішов Іван, був Маші. І на ньому були вказані її ім’я та телефон. А людина, яка в гуртожитку стягла рюкзак у Івана, витягла з нього всі потрібні йому речі, а сама рюкзак викинула.

Жінка, яка зателефонувала Маші, вибачилася, що не повідомила про знахідку раніше. Пояснила це тим, що мала проблеми зі здоров’ям.

Маша подумала, що це сам Іван викинув рюкзак через непотрібність. По суті, і їй теж цей рюкзак був не потрібен, і вона відмовилася б від нього. Але Маша не хотіла засмучувати чесну жінку, яка не полінувалась і підібрала рюкзак та подзвонила їй.

Маша попросила маму посидіти з дитиною, а сама взяла таксі і поїхала за рюкзаком.

А вже коли повернулася з рюкзаком додому і хотіла його випрати, виявила, що з внутрішньою кишенею рюкзака щось не так. Вона була якось не так пришита. Маші стало цікаво. Вона відпорола кишеню і… витягла загорнутий у поліетилен лотерейний квиток. Перевірила його та… Все зрозуміла.

Про виграш Маша нікому не сказала.

Хотіла одразу поділитися виграшем і з Іваном, але… Вирішила не поспішати, почекати та подивитися на його поведінку.

І коли на розлученні Іван відмовився від своєї дитини, заявивши, що це не його дитина, і він не збирається платити аліменти, Маша зрозуміла, що ділитися з ним не буде.

У результаті, Іван та Маша у розлученні. Іван, як і раніше, живе в заводському гуртожитку і платить аліменти на сина. А Маша безжально витрачає величезні гроші на себе, сина та маму, радіє життю, навчається на режисера кіно та мріє знімати мильні опери.

КІНЕЦЬ.