Я купила сіренькі туфлі; зручні, м’які, дешеві. Ходити у справах багато доводиться. І влітку так приємно гуляти старовинними парками.

Приміряла. А продавець, і сама літня вже жінка, дуже хотіла, щоб я туфлі купила. Покупців немає у маленькому магазинчику на околиці. І всіляко туфлі розхвалювала. А потім пожартувала: «Вам під колір волосся підходить!»…

Я відповіла, що із задоволенням пофарбувала б волосся. Воно посивіло; мені майже п’ятдесят п’ять. Ось у продавця – дуже гарний золотистий колір! Але волосся у мене від природи дуже тонке. Фарбу зовсім не переносить. А так би пофарбувала!

І продавець зрозуміла, що пожартувала невдало. І почервоніла, як у дитинстві. Вона пакувала сіренькі туфлі в коробку і казала, що в мене гарний колір волосся! Вона думала, це мелірування. Що це спеціально так пофарбовані окремі пасма. Що попелястий колір дуже модний. Що я виглядаю молодо, тому вона так сказала.

Вона говорила та говорила. І було видно, що їй тяжко. Тяжко на серці. Ляпнула зайве. І тепер тяжко. Совісно.

«А я, знаєте, зовсім сива, – сказала тихо продавець. – Біле волосся виросло після лікування. Спочатку випало, я лиса була, а потім виросло абсолютно сиве. Я фарбуюся. Вибачте мене будь ласка!”…

А я й не образилася. На що ображатись, якщо беззлобно людина пожартувала? Ми обидві вже перейшли землі квітучої юності. І йдемо країною старості; робимо перші кроки кам’янистою дорогою… І потрібні вже не легкі туфельки на шпильці; зручні потрібні. Практичні та легкі. Тому що шлях все важчий.

І треба дбайливіше один до одного ставитися. І не надто жартувати щодо тих, хто йде поряд. Треба щадити та підтримувати один одного. А жартувати про інше; щоб підняти настрій усім. Багато хто постарів і посивів. І перенесли удари та втрати…

А туфлі добрі! Дуже зручні. Хоч і без підборів. І колір сірий. Дуже гарний шляхетний перлово-сірий колір.

КІНЕЦЬ.