За все життя я не навчилася нічого, нічого не нажила і не йду до цього. А мені вже близько 40 років. Тепер по порядку. Місяць тому мені стукнуло 36 років. Я одружена, дітей немає і майна не нажили. Працюємо на звичайних роботах.

Чоловік заробляє небагато, але на життя вистачає. Намагається збільшити бюджет за рахунок додаткового прибутку. Здавалося б, нормально все, але є проблема.

Мене дратує, що я не можу нормально заробити, і додаткового заробітку я не маю. Неодноразово намагалася (на жаль, без особливого успіху). Я не підходжу чи мені не підходять умови праці.

На основній роботі – колектив успішних жінок. Вони одружені, мають дітей, міста, чудово виглядають ще й заготовки на зиму роблять. Покупки різні роблять, на підробітки бігають. Як це все можливе, для мене залишається загадкою.

Перед чоловіком соромно. Він прагне до того, щоб приносити додому вдвічі більше за мене, а я ні. Звикла все життя сама себе утримувати та обслуговувати, а зараз почуваюсь утриманкою. Він мовчить, його все влаштовує.

У нашому суспільстві гендерної рівності я програла. Ми живемо в суспільстві, де жінкам відкриті всі шляхи. Заробляти на рівні і навіть більше за чоловіка – це норма.

Мої батьки вважають, що все нормально, кажуть: чого ти вистрибуєш зі штанів, все як треба. Не хочеться ображати їх, вони старомодні, їх не переконати.

КІНЕЦЬ.