Ірина Михайлівна сиділа в затишній вітальні свого великого будинку, в якому прожила з чоловіком багато щасливих років. Але тепер він залишався лише спогадом. Її чоловіка, Анатолія, вже не було з нею поруч, він відійшов у вічність і вона відчувала порожнечу і самотність.

Жінка прийняла рішення продати будинок і розподілити отримані гроші між своїми двома синами і дочкою Поліною. Ірина Михайлівна вклала свої заощадження на банківську картку.Однак, діти про це не знали. Вона хотіла, щоб це було сюрпризом для них, а ще давно вже помітила відмінність у ставленні своїх дітей до неї.

У серці жінки були особливі почуття до своєї доньки Поліни. Вони завжди були близькими, і навіть зараз, коли Поліна була дорослою жінкою, їхній зв’язок залишався міцним і непохитним.

Однак, ставлення до зятя Сашка було зовсім іншим. Ірина Михайлівна вважала, що він не гідний її доньки. Вона бачила, як він іноді не виявляв належної поваги до Поліни, і це сердило її. Але з іншого боку, вона також помічала, що Саша завжди був турботливим і уважним до неї. Він підтримував у важкі моменти і намагався зробити її життя кращим. Ірина Михайлівна почала замислюватися: можливо, вона була надто суворою щодо Сашка і недооцінювала його доброту?

Одного разу, підслухавши розмову свого старшого сина з його дружиною Галею, Ірина Михайлівна дізналася, що вони планували відправити її до будинку для літніх людей. Ця новина вразила її ,серце заповнилося гіркотою. Вона відчувала, що син, якого вона вважала найнадійнішим і найтурботливішим, зраджував її довіру.

Водночас молодший син Діма та його дружина Люда завжди виявляли презирство до Ірини Михайлівни. Коли вона жила у них, вони не звертали на неї належної уваги і не проявляли турботи. Ірина Михайлівна поступово усвідомлювала, що багато років прожила в обмані стосунків зі своїми дітьми .

Залишилася тільки одна надія – Поліна та її чоловік Саша. Вони були єдиними, хто забрав Ірину Михайлівну до себе додому і ставилися з повагою до старої жінки. Вона бачила, як Саша піклувався про неї, виявляв доброту і любов. Поступово, серце Ірини Михайлівни наповнювалося вдячністю до свого зятя.

Настав день, коли Ірина Михайлівна вирішила розповісти своїм дітям про своє рішення продати будинок і поділитися з ними грошима. Вона зібрала своїх дітей і сказала:

Діти мої, – сказала вона, – я прийняла рішення продати наш будинок і поділитися отриманими грошима з вами. Я хочу, щоб кожен із вас отримав свою частину спадщини. Однак, я хочу віддати половину суми на банківській картці моїй доньці Поліні та її чоловікові Саші. Вони заслужили на повагу і доброту.

Діти Ірини Михайлівни були вражені цими словами. Вони не очікували такого кроку від своєї матері. Сини усвідомли свою невдячність і негідне ставлення до матері, яка завжди дбала про них. Вони зрозуміли, що втратили можливість отримати більшу частину коштів.

Поліна і Сашко були глибоко зворушені цим жестом Ірини Михайлівни. Вони розуміли, що їхню турботу і любов помітили й оцінили.

Ірина Михайлівна спокійно доживала старість  у своєї доньки Поліни та Саші . Вони дбали про неї з любов’ю і повагою, і вона знайшла справжню сімейну гармонію. Діти зрозуміли, що єдиний справжній спадок, який вони можуть залишити своїм батькам, – це турбота, любов і повага, якими вони оберігають своїх рідних.

КІНЕЦЬ.