На сьогоднішній день непроста склалася у мене ситуація на старості років, що навіть в голові не вкладається, ніколи не думала, що мене таке недобре відчуття спіткає, ще й на схилі літ.

Бачу, що своїм подругам та знайомим я набридла своїми скаргами, ось, пишу сюди – можливо, хтось з чужих людей мене зрозуміє та підтримає хоч якось, слово добре скаже, порадить щось добре, щоб я змогла знайти вихід з ситуації, що склалася.

Мені 58 років, але ще працюю, бо до пенсії наче й не так вже й близько. А проблема у мене банальна – мене залишив чоловік. Тільки відзначили тоді ми якраз свою річницю весілля, а він залишив мене і пішов до іншої.

Є у нас дочка, їй зараз 25 років, тільки вона живе дуже далеко від нас у свого чоловіка. Вона в 20 років вийшла заміж і поїхала з дому, я вже навіть бабусею один раз стала, внучці моїй зараз 4 роки, а ще дочка знову чекає дитину, ми лише нещодавно дізналися про це.

Ми з чоловіком жили всі ці роки досить таки непогано, сперечалися рідко. Можливо, тому, що за характером ми підходили один одному: мій чоловік Данило такий собі різкий, а я вмію згладжувати будь-яку ситуацію, щоб усі були спокійні і всім було добре. Мій досить спокійний характер іноді навіть Данилу не подобався. А я і не сперечалася ніколи з ним – кому від цього буде краще?

Незважаючи на дрібні непорозуміння, усі нас вважали зразковою сім’єю: я ніколи не подала привід для ревнощів і не чула ні від кого, щоб мій чоловік з кимось там ходив, не дивлячись ні на що, я вважала, як і всі наші рідні та знайомі нас зразковою сім’єю, а непорозуміння в кожній родині бувають.

Навіть не знаю, як таке могло статися, що Данило знайшов собі іншу. Ну, можливо, перші тривожні дзвіночки почалися з того, що чоловік постійно без будь-якої причини бурчав, що я повнію. Я навіть після того стала менше їсти, навіть в басейн ходила, а вага і нині там, скинула незначно. Пішла до фахівця, виявилося, що у мене проблеми, сказали, що робити, але нічого не змінювалося і чоловікові це вже зовсім не подобалося.

А ще цього літа чоловік став їздити до свого друга на дачу з ночівлею – мовляв, допомагати йому в будівництві, адже той сам не справляється, а грошей на будівельників у нього немає. З собою він мене не брав, говорив, що там чисто чоловіча компанія, всі працюють, потім вечеряють і лягають спати, мовляв – жінкам там не місце. Тільки потім я дізналася, що він їздив до іншої, і багато людей знають про це, лише до мене ці чутки дійшли пізно.

В іншому, він сам мені в цьому зізнався на початку осені, коли вирішив піти. Відкрив мені очі на все: що розлюбив мене, зустрів жінку, струнку і енергійну, яка має своє думки, ні те, що я. А я засмутилася, просила не йти! Але він як заговорений, очі скляні, пішов, навіть не слухаючи мене.

Доньці я поскаржилася, вона дзвонила татові, докоряла йому. Приїхати вона не може, цих 9 місяців у неї проходять не просто, та й як вона залишить чоловіка з малою дитиною, і заради чого – щоб просто мене пошкодувати? Так, напевно, мені на долею передбачено – залишатися до старості одній. Квартира є – велика і затишна, але тепер порожня. Знаючи характер чоловіка, я впевнена – він ніколи до мене не повернеться, навіть якщо нічого з тієї пані у нього не вийде: Данило – людина горда.

Хоча я знаю, що там все вийде – у них все добре. Знайома розповідала – що у них так все гарно, розлучниця в усьому догоджає йому, а він їй квіти, мало не щодня, носить і продукти пакетами. Але мені від цього не легше. Все з рук падає, не розумію, як таке могло статися зі мною, адже я ні в чому не винна. Працювати немає бажання. Що мені робити, як все це відпустити? І люблю я свого чоловіка. Немає у мене надії, що після мої роки хтось ще візьме мене заміж. Невже так і все закінчиться? Невже нічого не зможу я змінити і повернути своє жіноче щастя?

Фото ілюстративне.

Джерело