Марічка занадто легко отримала все для комфортного життя. Саме це зіпсувало дівчинку.

Ця історія почалася давно. Марічці було дванадцять років, коли не стало її батька. Вона ніяк не могла змиритися з утратою. Її матір – Олена, старалася заради дочки. Давала їй стільки турботи, скільки могла. Забезпечила гарну освіту. Витратила купу грошей на мольберт, якісні фарби, пензлики, олівці, маркери… Освіта художника вельми дорога, навіть коли дитина навчається безкоштовно.

Паралельно з навчанням, Марічка їздила відпочивати за кордон. Ті поїздки оплачувала не Олена, а її свекруха. Вона мала свій бізнес. Тримала декілька популярних кафе. Витрачаючи на онучку шалені гроші, жінка заповнювала душевну порожнечу. Марічка бачила великий контраст між власною матір’ю і бабусею.

Друга могла спокійно відправити дівчинку в іншу країну, оплатити хороший готель, дати купу грошей на похід в ресторан, а матір не могла. Олена економила на базових речах, аби купити дочці олівці. Могла їсти лише один раз в день. Жінка ходила в одній парі взуття чотири роки.

Авторитет матері поступово зникав. Стандартна історія для цієї сім’ї виглядає наступним чином. Олена відмовляє дочці в покупці дорогої речі чи забороняє кудись ходити в розпусному одязі, але бабуся завжди вплутується в конфлікт. Дає декілька тисяч доларів на одноразовий вихід в місто. Дуже часто, знецінює думку матері та її заборони. От Олена дивиться на коротку сукну з глибоким вирізом і коментує:

• Це занадто відверто, доню. Тобі лише п’ятнадцять. Зарано таке носити! Одягни каже сукню з довгими руками та більш стриманим вирізом.

Думка бабусі кардинально відрізняється. Вона завжди в захваті від образів онуки. Радить фарбуватися та носити підбори. Мовляв, чим раніше дівчинка подорослішає, тим краще для неї. Кого буде слухатися Марічка? Любу бабусю, яка дає їй гроші і дозволяє робити все, що вона забажає.

Дівчинці виповнилось вісімнадцять років. Думка матері повністю знецінилася в очах Марічки. Вона взагалі не сприймала Олену, як авторитетну особу. Ігнорувала всі заборони та постійно сварилася з матір’ю. Коли настав час починати доросле життя, Марічка забажала отримати квартиру. Не аби яку, а двокімнатну. Житло в Вінниці коштує дешевше, ніж у Києві, але то все одно величезні гроші, яких Олена не мала.

Бабуся придбала квартиру для коханої онучки. Назріло наступне питання, за які кошти робити ремонт? І тут бабуся прийшла на допомогу. Дала якусь суму грошей. Яку саме, Олена не знала. Вона могла тільки здогадуватися.

Марічка не називала конкретних сум. Дівчина постійно тарахкотіла про новий холодильник, плазмовий телевізор, кавовий апарат, пральну та посудомийну машинку… Тільки з цих розмов, Олена змогла вирахувати приблизну суму. Жінка взялася за голову від розпачу.

• Надіє Михайлівно, навіщо ви дали Марічці стільки грошей? Вона не буде знати їм ціни! – В розпачу кричала Олена. – Вона повинна не тільки навчитисяпросити, але й заробляти. Їй вісімнадцять, а вона навіть не думає шукати роботу. Ви плануєте все життя її забезпечувати? А коли вас не стане, вибачте мені на слові, хто буде про неї дбати?

Свекруха лише сухо відповідала.
Їй мій бізнес дістанеться. Вона давно всім забезпечена.

Марічка чудово розуміла, які розмови ведуться між мамою та бабусею. Її нічого не дивувало. Коли все життя гроші падають з неба, то старатися не обов’язково. Поваги до оточуючих Марічка не мала. Вона не знала, як важко заробляти та самостійно дбати про своє життя. Пихатість зростала з кожним днем. В останні місяці, хамство Марічки досягло нових меж.

Олена купила лампочки зі знижкою. Вони коштували надзвичайно дешево. Приблизно, десять гривень. Річ в домі необхідна. Олена купила одразу десять. Нехай собі лежать в ящику і чекають свого часу. Олена розповіла про хорошу покупку доньці. Марічка подивилася на матір, як на жебрачку.

• Ти до самої старості будеш ходити в лахмітті та купувати лампочки по акції? А далі що? Принесеш додому вживанні рушники?

Олена впала в ступор. Жінка взагалі не знала, що їй казати. Марічка чудово бачила мамину розгубленість. Саме цього ефекту вона домагалася. На останок, дівчина єхидно розсміялася. Олена так і залишилася стояти посеред кімнати. Отямившись, гірко заплакала. Вона так старалася для власної дочки. Переїхала з села до Києва. Ледь давала раду. Працювала на трьох роботах, аби лише забезпечити доньку усім необхідним та закріпитися в великому місті. Невже бабусині гроші можуть так все зіпсувати? А може то сама Олена припустилася якоїсь помилки? Але якої?

КІНЕЦЬ.