Лежала я в лі карні, а чоловік був удома з дітьми. У нас їх троє: дівчатка-близнючки і син. Старшим по три роки, молодшому — рік. Лі карня припала на кінець літа, якраз напередодні садка для дівчаток.

Варто було мені виписатися, як з усіх боків я тільки й чула: — Який Вітька молодець! — Справжній батько! І нагодував, і напоїв, і ме дкомісію пройшов! — Пощастило тобі з чоловіком! — Такому треба ноги мити і воду пити! Вітьок — розумничка! Ось так: Вітьок — розумничка. А я йому ноги не мою. Ой, непорядок!

Наші з чоловіком батьки живі-здорові. Ми обидва з повних сімей. Вітя працює вахтами. Буває, що його немає вдома по півроку. Я теж працюю. За професією — кондитер. Зараз в другому декреті поспіль. Печу на замовлення для подруг і друзів друзів. Ми з Вітею живемо в моїй квартирі. Не буду розповідати, звідки я взяла гроші на покупку.

Скажу одне: житлоплощу моя, куплена без допомоги родичів. Зарплата чоловіка вдвічі вище, ніж у мене. Але і витрат у нього більше: допомога матері, шкідливі звички, невиправдане марнотратство. Отримуючи близько тридцяти тисяч за місяць роботи, Вітя доносить до сімейного бюджету близько п’ятнадцяти.

Я за всі три роки з моменту становлення матір’ю не бачила ніякої допомоги. Наші з чоловіком мами як вважають: жінка на те і жінка, що з дітьми і побутом повинна справлятися самостійно. Все за стандартом: чоловік — працює, він втомився, дружина — ломовий кінь, тягне все інше, навіть якщо теж працює.

Як виглядають мої будні з дітьми: годую, співаю, вчу малювати, літери, цифри, фігури, звірі і їх дитинчати, підтримую чистоту і порядок, купаю, лі кую, ходжу по лі карнях, читаю казки, в ігровій формі діти вчать вірші. І все я одна, без бабусь і дідусів. Я ж мати, це мій обов’язок. А ще в цей список втискувалася робота.

Іноді важко. Як провів півтора тижні мій чоловік: Медкомісія. З онуком посиділа бабуся. Онучок до лі карів записала друга бабуся, що не полінившись з ранку сходити в дитячу полі клініку і взяти талончики. Їжа та прибирання. Знову бабусі. Обидві. Хором. Мало не плутаючись один у одного під ногами.

Поки одна шурхотіла у нас вдома, друга запікала рибу та овочі у себе, щоб привезти контейнери голодному зятю, онукам і онуку. Прогулянки. Дідусі. Ті самі дідусі, які найголосніше кричать, що займатися дітьми — жіночий борг. Заняття. Які заняття? Який розвиток? Батько і так багато робить!

В цілому Вітя провів наодинці з дітьми близько доби. Крім часу на сон. Весь інший час у нього була підмога з жалісливих небайдужих людей, які пошкодували тата з трьома дітьми. Коли я виписалася, від мене вимагалося дві речі: віддати належне чоловікові і перестати скиглити про тяготи декрету. Адже він просидів один з трьома дітьми цілих півтора тижні!

Ні краплі не втомився і зробив висновок: декрет — це курорт. Процитую: «Не розумію, з чого ти можеш втомлюватися!» Мені стало так прикро. Мати, яка цілодобово не відходить від дітей — скигле. А батько, при повній підтримці бабусь і дідусів, — молодець яких світ не бачив. Окей, сказала я Віті. Раз сидіти одному з трьома дітьми так легко, то я у відпустку. На два тижні. Одна. А що? З дітьми ж просто! Як два пальці, так? — Пф, налякала!

Я впораюсь! — розщедрився Вітя. Я поїхала. Але перед цим попросила старше покоління оглухнути, осліпнути і забути про те, як користуватися телефонами на найближчі чотирнадцять днів. — Да ти що? Як він один? Що ти за мати? Кидаєш дітей! — в унісон заголосили бабусі. Довелося вдатися до шантажу і налякати повним припиненням спілкування. Так, я посміла заїкнутися про те, що онучок і внука вони будуть бачити в десятки разів рідше, якщо мене не підтримають.

Я прекрасно відпочила, вимкнувши телефон. Варто переступити поріг квартири, як в мої обійми впав бородатий кошлатий чоловік у брудній майці. Бабусі слово стримали: жодна з них так і не прийшла на допомогу Віті. І тільки тоді чоловік визнав, що декрет — робота. І ще якась. Тепер, варто кому-небудь з старшого покоління почати знецінювати працю матері по будинку, Вітя шул ікою всіх розганяє.

Ще він переглянув свої витрати. Зокрема, ущемив мати, яка працює і кинув шкідливі звички. Він оцінив, що я і так втомлююся, а ще беру замовлення. Так і сказав: » Сиди з дітьми, гроші будуть «. Мінус моя робота, великий плюс до вільного часу. Деякі люди, які в курсі цієї історії, до сих пір називають мене зозулею. Та й не важливо. Головне, що ефект є. Нарешті. А ваші батьки допомагають вам з маленькими дітьми?

КІНЕЦЬ.