Їду в автобусі. Заплатила, начепила навушники, їжу.

Тут крізь музику я чую стогони і крики.

Всі пасажири дивляться на задні ряди. Там сиділа вагітна жінка, мабуть, схватки.

Водій не розгубився, сказав, що наступна зупинка пологовий будинок (хоча це не його маршрут), зупинив автобус, ті, кому далі не треба – вийшли. Я залишилася, так як нікуди не поспішала і хотілося хоч чимось допомогти. Водій мчав, як швидка допомога, до роддому.

Потім зупинився біля пункту призначення, вибіг, взяв її на руки і поніс до будівлі, я в цей час знайшла в її сумочці мобільник, знайшла контакт «чоловік» зателефонувала, сказала мовляв так і так, дружина ваша народжує, пояснила ситуацію, назвала адресу.

Взяла її речі з автобуса і понеслась за водієм. Там він передав її в руки лікарів, речі передали в реєстратуру. Ми з ним чекали приїзду чоловіка. Зустріли, проводили. Поки чекали, розговорилися, кльовий мужик!

Дядя Міша, водій 30 автобуса, ти кльовий!