Нас у батьків двоє: я і молодший брат, мені вже 52, а братові 45.

Тато був військовий. Мамі було дуже важко зі мною і мене віддали на виховання до бабусі, яка жила в іншій області, і, забрали мене батьки тільки коли народився брат, мені було 7 років.

Мама вчилася, тато служив, а моїм молодшим братиком опікувалася я. Я взагалі була самостійною дитиною, з 7 років готувала їсти, прибирала, робила все по дому. Іванка дуже любили, а мене постійно карали через будь-який привід: то я не так за ним дивилася, то сусідці розповіла, що у нього воші були, то не так відповіла татові чи мамі.

Мама мене постійно за кожну провину ставила в кут на коліна, моє дитинство практично все пройшло на колінах в кутку, а тато не терпів, щоб я взагалі щось говорила в своє виправдання…

Жити було нестерпно. Мені навіть не можна було отримати 4 в школі, батько кричав, що я типа. Загалом, я закінчила 9 класів на відмінно і мене знову відправили до бабусі щоб я на когось вивчилася. Я без іспитів після 9 класів вступила до технікуму, тому що була відмінниця.

В сусідньому селі жив хлопчик, на 5 років старший за мене, який після закінчення училища зробив мені пропозицію і я погодилися, а було мені 17 років! Батьки зраділи, що сплавити мене заміж в 17 років. Ми з Романом моталися по різних роботах. Часто їздили в Польщу, в Чехію. Коли їхали до батьків, то обов’язково з подарунками, допомагали матеріально.

То у них грошей на нові меблі немає – ми купили, то вугілля для дачі нема за що купити – ми купили. А час минав, Іванко ріс, і його теж треба було вчити і одягати, а ми як раз мали сезонну роботу в Польщі, заробили непогані гроші разом і одягали всю сім’ю.

У 18 років Іван одружився і батьки розміняли свою квартиру, щоб їм дати грошей на покупку окремої квартири, але робили це нишком, щоб ми не знали. По приїзду до них ми це і дізналися. Брат з дружиною вели дуже дозвільний спосіб життя.

Спочатку Іван вчився у військовому училищі і постійно пропускав, а ми повинні були возити всім “подарунки”. Так мама нам казала, щоб не виключили. Але його таки позбулися після 2 курсу. Потім братик відкрив свою фірму, з’явилися великі гроші і вони кожні 3 місяці влаштовували собі поїздки по закордонах, а мама нам говорила, щоб ми не заздрили.

Заздрити було ніколи, в той час я носила під серцем дитя. І почувалась дуже погано. Розказувати не хочу, слава Богу, що жива залишилась. Але в той час до мене нікому не було діла: батьки жили життям свого синочка, а Іван ніколи про мене не згадував. Ми живемо в різних містах. Ми у Львові, а батьки і брат з сім’єю – в Харкові.

У Івана так і немає своїх дітей, вони взяли в дитбудинку двох, років 8 тому. І мої батьки повністю розчинилися в них, а то, що є рідний дорослий онук, згадують рідко. Мій братик ніколи нас з Днем народження не привітає. Але ми все одно щороку їздимо до батьків, допомагаємо матеріально і взагалі допомагаємо з усім: то з ремонтом, то на дачі, то ще чого.

Рік тому мама захворіла і 3 місяці не вставала, і тут мій брат згадав, що є я. Став мені надзвонювати, щоб я все кинула і приїхала маму доглядати. Та й чоловік у мене дуже сильно хворіє, постійно по лікарнях, я не можу його кинути. А Іван наполегливо вимагав, щоб я була негайно біля мами, тому що їм ніколи і у них діти. Дійшов зі своєю дружиною до образ, гидот мені наговорив.

Але ось, буквально тиждень тому, батьки мої перестали мені дзвонити і спілкуватися. Я зазвичай кожен день спілкуюся з ними по Скайпу. А тут, пропали. Я подумала, що зайняті, вони більше року живуть на дачі, в міській квартирі нікого немає, я і подумала, що займаються господарством. І раптом 2 дня назад вони вийшли на Скайп і відразу почали мене ображати, що я винна в усьому, що я відмовилася приїхати до них, тому нічого я не отримаю.

Я спочатку нічого не зрозуміла. А потім з’ясувалося, що мій братик купив елітну 4 кімнатну квартиру, і у нього немає грошей на ремонт, і тому батьки продали свою квартиру і віддали йому всі гроші. Як мені сказали: твого тут нічого немає, і не було і це їх рішення, тому що син попросив, і вони не могли йому відмовити. І ще мені сказали, що знати нас не хочуть і щоб далі нас не турбувала, вони будуть жити на дачі.

Я другий день ходжу сама не сама, добре, зі мною так вчинили, але є мій син, їх рідний онук. Про нього навіть ніхто не згадав. Я не знаю, як мені далі бути. Світ звалився. Брат заблокував мене всюди де тільки можна, телефон не доступний. Я не знаю що робити! Я навіть не можу зрозуміти, як таке могло статися!

Вибачте, якщо багато написала, але навіть нема з ким поділитися. Чоловік каже, що якщо вони мене викреслили зі свого життя, то я повинна просто забути.

Мені дуже важко на душі…

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне –

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

Джерело