У мене є двоюрідна сестра Оля. Ми з нею дуже різні, але дуже любимо одна одну. Відрізняємося не тільки ми, але відрізняється і ставлення нашої спільної бабусі до нас, як до внучок. Мене бабуся любить, а Олю – ні.

Мене з дитинства вчили готувати і підтримувати затишок в домі. Я вмію шити, в’язати, вишивати. Приготувати обід із трьох страв для мене не проблема, вдома завжди чистота. Чоловік досі радіє, що йому дістався такий скарб. А моя свекруха, всупереч стереотипам, частенько просить у мене рецепти і нахвалює перед своїми подругами.

А ось моя двоюрідна сестра виросла в одній квартирі зі своєю мамою і нашою бабусею. Причому, скільки я себе пам’ятаю, там все по дому робила бабуся. Я жодного разу не застала Олю на кухні або з віником в руках. Сестра так і виросла, взагалі непристосованою до ведення домашнього господарства.

Якось раз вона до мене забігла і побачила йоржик в унітазі, здивувалася. А коли я їй пояснила, що буду його чистити, Оля дуже здивувалася:

– А унітаз що, чистити треба?

Цей випадок досить красномовно ілюструє таланти сестрички. Незважаючи на те, що ми такі різні, ми дружимо. Раніше – між собою, тепер – сім’ями. Я знаю, що завжди можу на неї покластися. Вона знає, що я віддам їй останню сорочку, якщо знадобиться. Оля дійсно хороша людина, чуйна, завжди готова прийти на допомогу. Вона любляча дружина, прекрасна мама.

Але, на думку бабусі, все це не має значення: головне, що Оля – ганьба роду жіночого. Коли Оля поступила в університет, тоді тільки тітка і бабуся прочухалися: хто ж їх ледачу принцесу заміж покличе, якщо вона навіть яєчню посмажити не в змозі. Але було пізно: Оля заявила, що прибирати і готувати – це не для неї.

Через це протистояння – Олю після навчання намагалися змусити зварити суп і помити підлогу, – сестра з’їхала: знайшла підробіток і перебралася до однокурсниці.

На третьому курсі Оля познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Два роки вони зустрічалися, потім з’їхалися. Чоловік був в курсі повної відсутності у Олі кулінарного таланту і проблем з усіма іншими домашніми справами, але його це не збентежило. Вони все одно одружилися. Минув деякий час, тітка і бабуся на чоловіка Олі готові молитися: прихистив білоручку і ледащо, тільки б не кинув.

А щоб не кинув, вони почали насідати з новою силою: жінка зобов’язана готувати, повинна драїти підлоги і унітази, намивати сковорідки. І моя сестра, у що б то не стало, зобов’язана цьому навчитися.

Добре, що сестрі з чоловіком пощастило: спочатку чистоту в їхньому будинку підтримував він, потім – найнята помічниця по господарству. Головне, що їх це влаштовує. Мені теж без різниці, чи вміє сестра щось робити – вона працює нарівні зі своїм чоловіком, вони можуть собі дозволити домробітницю. Так чому б і не так? У моїй родині побут на мені – чоловік працює більше, зарплата у нього, відповідно, вище. І додому я повертаюся набагато раніше.

Але у бабусі, останнім часом, швидке розлучення Олі став нав’язливою ідеєю. Ось кине її чоловік за невміння варити борщ, і все тут. «А де вона ще такого ще знайде?» – говорила бабуся. І в хід пішов шантаж спадщиною. Бабуся розсудила так: квартира, в якій вони живуть з моєї тіткою, дістанеться її дочкам.

А ось другу квартиру, яка бабусі перепала волею щасливого випадку, вона відпише мені. А Олі – не дістанеться нічого, якщо, звичайно, вона не візьметься за розум і не навчиться належно виконувати обов’язки жінки.

Хоча набагато логічніше було б залишити житло саме Олі, якщо керуватися бабусиними міркуваннями, що ту все одно кинуть. Але сестра, почувши озвучені вимоги, навіть заради спадщини була не готова змінювати свої звички. Тоді бабуся викликала мене на серйозну розмову і впевнено оголосила – друга квартира буде моєю.

Я відмовлятися не стала. Ми сходили до нотаріуса, все оформили, я отримала документи, що тепер я – власниця. Гроші з оренди, як і раніше, йдуть бабусі. Одного бабуся не знає: потім, сподіваюся, що це відбудеться якомога пізніше, коли бабусі не стане, я продам квартиру і поділю гроші навпіл. І обов’язково віддам сестрі її половину. Оля, коли я їй про це сказала, була дуже розчулена. Сказала, що вона вчинила б так само. І я їй вірю.

Ну і нехай вона не може зварити макарони. Нехай не знає, з якого боку тримати пилосос. Зате Оля – хороша людина. А це набагато важливіше, ніж смачний суп на плиті і помита підлога в квартирі.

Джерело