Великі сині очі дала мати Діані. А ще – стрункий стан, пишне довге русяве волосся. Багато хлопців зі шкільних років, пізніше в університеті, упадали за нею. Обрала ж Діана в супутники на все життя Сергія. Їхньому красивому коханню заздрили однокурсники й друзі. Коридорами навчального закладу і вулицями міста подружня парочка ходила, взявшись за руки. Комусь смішно? Нехай сміються, довше проживуть!

– Я завжди триматиму тебе за руку, мені спокійніше знати, що з тобою все добре,- не раз говорив Сергій.

Сім’я молодих спеціалістів успішно працювала, купалася в коханні. Мріяли про доньку й сина. Якою ж була радість, коли народилася двійня: Маша і Даша! Дівчаткам виповнилося по шість рочків, і чоловік замовив Діані сина, а доньки – братика. Та доля знову була щедрою й подарувала… двох хлоп’ят.

БЕЗСОННІ ночі, нескінченні домашні клопоти. Четверо дітей – лише встигай готувати й годувати, одягати, прати й прасувати… Все сама. Сергій на роботі допізна. Щоб діти не заважали відпочивати вночі – спить у вітальні. Якось збиралася Діана за продуктами, підійшла до дзеркала підфарбувати губи і, побачивши своє відображення, жахнулася:

— Ох, не той тепер Миргород… Щось я про себе зовсім забула.
В пам’яті раптом виринув образ розфарбованої чорноокої молодої жінки в міні – спідниці, яку бачила кожного разу на ринку. Вона неначе переслідувала її. То в м’ясному корпусі опинялася поруч, то в овочевих рядах. І чомусь міряла її хижо чорними очима з ніг до голови, пильно зазирала недобрим поглядом в Діанине обличчя, немовби промовляла: « Я- красуня, а ти – бліда поганка!». Діана нутром відчувала негатив її думок, але наполегливо відганяла їх від себе, зайнявшись домашніми справами.

ТЕПЛОГО осіннього дня Діана вийшла з синочками погуляти в парку. Малюки заснули у візочку і вона сіла на лавку.

— Добридень, можна біля вас відпочити трішки? – підійшла незнайома жінка.

— Здрастуйте, авжеж можна, будь ласка, сідайте, місця вистачає.

— Я звернула увагу, що ви останнім часом постійно сама з малими виходите подихати.

— Так, чоловік дуже зайнятий на роботі.

— Ну- ну, зайнятий. Разом з моїм щовечора пиячить.

— Що ви таке кажете, жінко? Сергій не вживає спиртного…

— Він просто менше п’є і добре закушує. А мій Сашко напивається до поросячого вереску. Ми вже з ним на цьому грунті не раз розходилися й сходилися. Перестане на кілька днів – і знову за своє. Я довідалася, що п’яні оргії для них влаштовують дві лахудри з їхнього підприємства. Навіть дізналася адресу. Але сама боюся піти й прослідкувати за ними. Може, удвох підемо?

— Цього мені тільки й бракувало. У нас з Сергієм все гаразд, не фантазуйте.

— Як знаєш. Та дивись, аби не було пізно. Залишишся одна з чотирма дітьми – згадаєш мої слова.

Жінка дістала з сумки блокнота, вирвала аркуш паперу, написала на ньому номер телефону і простягла Діані:

— На, заховай. «Дозрієш» – телефонуй.

ОПІВНОЧІ Сергій навшпиньки крокував, не вмикаючи світла, до вітальні. А там на дивані в темряві сидить дружина.

— Що трапилось, кохана, чого ти тут, чому не спиш?

— Вирішила тебе побачити, бо скоро забуду, який ти є. Лише одяг перу та прасую.

— Вибач, багато роботи, втомлююсь.

— Я так донькам пояснюю, а вони запитують: «І коли ж тато її всю переробить?».

Діана відразу вловила запах спиртного, побачила на шиї чоловіка слід від червоної губної помади.

— Добраніч! – побажала і вийшла з кімнати. Сергій не зупинив.

Вранці йому не сподобалось, що чистих носків не знайшов у шафі, що сніданок занадто гарячий, а він поспішає. Наступного ранку у шафі не виявилось жодної свіжої сорочки. Діана навмисне сховала їх, а чоловікові пояснила:

— Випрала – не висохли. Приходь з роботи вчасно, займешся дітьми, а я вечерю приготую, про одяг на завтра подбаю,- спокійно відповіла на його претензії.

СЕРГІЙ ніби й не чув, продовжував вечірні гуляння. До того ж, за будь-яку дрібницю розпочинав сварки. Тоді Діана й набрала номер нової знайомої, домовились ввечері «провести слідство». Побути з дітьми попросила сусідку.

— Такого приниження я ще ніколи не відчувала, – зізналась Галині, переконавшись, що Сергій з її Іваном, другом по чарці, таки прийшли до згаданого будинку. Яким же було здивування Діани, коли побачила крізь вікно в обіймах свого чоловіка ту чорнооку жінку, котра на базарі перед нею так нахабно себе презентувала.

Вся в сльозах подалася жінка до своєї єдиної і справжньої подруги Лідії.

— Ти його любиш? – запитала вона.

— Так…

— Не хочеш втратити?

— Так…

— Ти мені довіряєш?

— Так…

— От вже затакала, годі рюмсати. Тоді я весь удар в цій історії візьму на себе. Ти – мовчиш, поводиш себе, як завше, нічого не знаєш – не відаєш.

— Угу.

ЛІДІЯ протягом дня «зробила розвідку», зібравши інформацію про «чорну лахудру» та її подружку – сусідку. Як тільки тепла компанія сіла вечеряти, постукала у двері. На порозі з’явилася господиня.

— Привіт! Можна й мені до вас приєднатися?

— Ви хто?

— Дозвольте зайти, вельмишановна, зараз геть усе, як на духу, розповім.

Сергій, вгледівши Лідію, подругу дружини, немов остовпів.

— Спокійно, Сергійку, проковтни ковбасу, бо ще вдавишся. Я хвору бабусю саме відвідала й помітила, що ти з Іваном до цієї популярної на районі особи на подвір’я повернув. Я ж, наївна, подумала, що й Діанка прийшла в гості, вирішила дізнатися, чи ви надовго, бо самій додому повертатися не хочеться. Але вам, бачу, не до Діани з її малюками. Ти дружині зайнятістю на роботі мізки полощеш, а вона, дурненька, вірить, тягне на собі важкого сімейного воза, неначе двожильна. Скільки ще витримає- хто зна! Зате коханий чоловічок ледь не лусне від копченостей з горілкою, куплених на відірвані від родини гроші, розваг шукає, гострих відчуттів.

А ти, видро лупата, чого витріщилась? Від цього закусону скоро печінки всім зруйнуєш. Сама лінуєшся щось приготувати чи не тямиш… Може, скажеш, не знала, скільки дітей цей красень наплодив?

А ти, Іване, на кого свою Галю міняєш? Та до цих дівок щоразу нові кавалери ходять!

Лідія на мить замовкла, а тоді ще суворіше продовжила свою «терапію»:

— Слухайте уважно, мужики! Я нічого не скажу вашим дружинам, якщо повернете оглоблі додому й назавжди забудете дорогу до цієї смердючої хати. В іншому випадку так прославлю на все місто, що підете від сорому в Кодимі топитися. Ви мене знаєте, слів на вітер не кидаю. А ви, красуні, йдіть свої портрети розмальовані умийте й припиніть переслідувати одружених чоловіків. Бо в міліцію повідомлю про вашу аморалку!

БАГАТО відтоді води в річці нашій потекло у Південний Буг. Неначе сім знахарок відразу пошептало, поставивши на місце голови Сергія та Івана. В обох сім’ях налагодилось нормальне, як раніше, життя. Знову запанувала любов . Про Лідину «терапію» ніхто «не здогадувався». Сергій досі міцно тримає свою ніжну, розквітлу Діану за руку. Це так зворушливо. Діти вже дорослі, тож ходять на прогулянки з внучатами. Ну, а ту чорняву нахабу, що ледь не зруйнувала їхнє щастя, не впізнати. Як бачить Сергія з дружиною – відвертається або переходить на інший бік вулиці. Від краси й сліду не залишилось. Набрала зайвих кілограмів з тридцять. До ніг підкинулась слоновість.

Джерело