Це була моя перша робота. Мені тоді було двадцять два. До цього ще ніде не працювала, оскільки весь свій час приділяла навчанню. Вакансію було знайти ой, як важко, особливо за моєю спеціальністю. На твій червоний диплом й дивитись не хотіли, головне — досвід. А де ж його взяти, як я лишень випустилась з університету? Та все ж через певний час знайшла ту довгождану роботу, про яку так мріяла.

Навчалась я на бухгалтера, маю диплом магістра. Але ледве влаштувалась помічником керівника на одне промислове підприємство. І була секретаркою…Всі мої мрії розвіялись, але є така чудова фраза : “Не все одразу!”. Тому, зціпивши зуби, мусила працювати.

Бос у мене був інтелігентний мужчина. Йому тоді було тридцять дев’ять. Він одразу мені не сподобався. Боялась цього чоловіка, як вогню. Начальник був строгий, постійно завалював мене роботою, через нього я приходила до дому дуже пізно…Відбивав у мене всіляке бажання працювати!

Якось на підприємстві були проблеми. Ми ледь стояли на ногах, фірма опинилась на межі банкрутства, і потрібно було негайно щось робити. Головний бухгалтер якраз захворіла, тому мій бос мусив це все сам висьорбувати. Мене ж вся ця ситуація дуже зацікавила. Я добре пам’ятаю, як колись проходили по навчанні таке, навіть писала курсову роботу, яку захистила на відмінно. Начальника аж ніяк не було шкода, але вирішила запропонувати свою допомогу. Так, удвох ми залишилися на підприємстві розбиратись зі звітами й іншою документацією.

О десятій годині наші сили вже почали покидати нас. “Може кави?” — звернулась я до свого боса. Він погодився, сам же розумів, що без допінгу не впорається. З тумбочки витягнув коробку смачних шоколадних цукерок, я таких ще й не коштувала. Так ми зробили собі невеличку перерву, як думали. Проте вона розтягнулась на години.

Щоб хоч трохи дати мозку відпочити та розслабитись від важкої роботи ми почали розмовляти про життя. Я розповідала начальнику про своє навчання. Він, на диво, слухав мене дуже уважно. Тоді бос сам розказав про свою молодість, студентські роки. Я навіть не думала, що він може бути таким цікавим. Начальник відкрився для мене зовсім з іншого боку. Кава закінчилась, як і солодощі, тому ми приступили знову до роботи.

Все ж знайшли й розв’язали проблему. “Що б я без тебе робив…Ти дуже допомогла! Очікуй на премію!” — вихваляв мене бос. Мені було приємно і ніяково водночас. Закінчили ми все це аж під ранок. Начальник підвіз мене до самого будинку. “Відпочивай, сьогодні можеш не приходити на роботу, ти заслуговуєш на вихідний” — відповів бос. Я навіть не відчувала ніякої втоми! Мені подобалась моя робота, те, що сьогодні показала себе на всі сто відсотків, а ще мені сподобався мій начальник…Саме так. Звучить це досить дивно, але тоді зловила себе на думці, що цей чоловік приваблює мене.

Наступні рази, коли ми бачились, я не могла стримати свого хвилювання. Начальник не розумів, чому намагаюся його уникати. Діло дійшло навіть до того, що в мене почалась якась гарячка. Тоді вирішила, що розповім всю правду босу. Так, він міг мене звільнити, але стримуватися не могла більше.

На диво наші почуття виявилися взаємними! Так, у нас досить велика різниця у віці, але нарешті знайшла ту людину, про яку мріяла у своїй голові. Він підходив під всі мої критерії, як я цього раніше не помічала?! Ніколи й подумати не могла, що мій бос стане моїм коханим чоловіком!

Джерело