Ми з чоловіком Іваном одружилися сім років тому. Живемо окремо від батьків, сплачуємо кредит за квартиру. Маємо сина, якому скоро виповниться п’ять років. Весь цей час нам допомагає моя мама. В неї ненормований графік роботи. Тому намагаємося робити так, щоб, коли син хворіє, одна із нас була поруч.

Не дивно, що Артемчик дуже любить свою бабусю. Із задоволенням залишається із нею, коли ми з Іваном через якісь причини відсутні вдома. Я завжди спокійна за сина і за маму.

Зі свекрухою відносини склалися зовсім інакше. Вона так і не простила своєму синові його поспішне бажання одружитися. Адже мама йому вже знайшла наречену, познайомила. Але коли Іван дізнався, які у мами плани, взяв мене за руку і швиденько в загс, подавати заяву. Коли про те дізналася мама Івана, дуже сварилася, не могла повірити, що син її не послухав.

В нас і весілля не було. Його мама навідріз відмовилася знайомитися зі мною. Так що ми з коханим одружилися тихенько і стали жити в моєї мами. Згодом взяли квартиру в кредит, і виплачуємо дотепер.

Ольга Петрівна, мама Івана, згодом змирилася, але не прийняла мене як невістку. Відноситься немов до пустого місця, коли ми стали ходити до неї в гості. Я це зрозуміла і перестала ходити, Іван сам ходить до мами.

Коли народився Артемчик, свекруха прийшла поглянути на онука, а вдруге на його день народження, коли хлопчику виповнився один рік. Та й згодом особливо не балувала нас своїми візитами. Все не могла змиритися, що син її не послухав. А вона хотіла йому кращої долі. От як її дочка Олеся. Вийшла заміж за багатого, не працює, тільки їздить по курортах, та мамі дорогі подарунки возить. А з Івана і взяти нічого, кредит сплачує.

На день народження, коли Артемчику виповнилося п’ять років, бабуся, Ольга Петрівна прийшла привітати онука. Хлопчик дивився на бабусю, немов уперше побачив. А можливо і так, адже останній раз вони бачилися, коли онуку виповнилося чотири роки. Рік назад, то ж не дивно, що Артем не впізнав бабусю:
– Мамо, мамо, а що за бабуся до нас прийшла?

Ольга Петрівна почула запитання онука. Вона з ображеним виглядом дивилася на Івана, Артем не впізнав бабусю. Ольга Петрівна знала кого звинуватити в тому:
– Це твоя Оксана налаштувала Артема проти мене? Я так і знала, що вона в усьому винна.

Іван намагався пояснити мамі, що потрібно частіше приходити, щоб хлопчик пам’ятав її. Та це не доводи для Ольги Петрівни. Посварившись, пішла додому. Навіть не відчуваючи провину за те, що зіпсувала свято. А я сподівалася, що згодом у нас із мамою Івана все налагодиться.

Джерело