Мати справу з родичами – це остання справа, яка тільки може бути. І я завжди добре це знала, але чомусь погодилася на вмовляння свекрухи і винайняли ми з чоловіком квартиру у її сестри. Думали, що зекономимо, а насправді все вийшло зовсім не так.

Одружилися ми пів року тому, до цього ми винаймали квартиру, але господиня дала нам останній місяць, щоб знайти нове житло. У неї вийшла заміж дочка і квартиру вона здавати більше не планує.

Іти жити до когось із батьків ми не хотіли. Якось звикли жити самі, не підлаштовуючись під когось. Іпотека до наших найближчих планів не входила, тому оренда житла була для нас більш прийнятним варіантом.

Мої батьки не наполягали, сказавши, що ми самі вже дорослі і маємо жити своїм розумом. Навіть підтримали ідею переїзду, сказавши, що в нашому містечку особливих перспектив немає. А ось свекруха нашими планами не надихнулася.

– Ну як це – не зараз думатимете про своє житло? І гаразд, хочете переїхати – переїдете. Свою квартиру тут здасте, а там винайміть. Все легше буде, а то у вас вся зарплата на кишеню до господаря квартири йтиме.

– Ти так міркуєш, ніби у нас є гроші, щоб прямо зараз купити квартиру, – посміхнувся чоловік.

– Ні, так їх і накопичити можна, якщо з розумом підійти. Приходьте жити до мене, кімнати у мене дві, обидві ізольовані, я навіть поступлюся тим, що більше.

Але чоловік, який і сам з мамою не став жити після школи, вважаючи за краще піти в гуртожиток, від такої пропозиції відмовився.

Я сама до мами чоловіка йти жити теж не хотіла. Хазяйка я далеко не ідеальна, тож ми ввічливо відхилили пропозицію, сказавши, що не хочемо її турбувати. Свекруха надулася, але сперечатися не стала. Чоловік тоді ще здивувався, але виявилося, що в його мами вже тоді з’явився план.

– Я все вирішила, – радісно сповістила вона нас через кілька днів після тієї розмови. – У моєї рідної сестри тут квартира, яку вона здає. Тітка Марія, пам’ятаєш? Так от, сама вона з сім’єю вже давно живе в іншому місті, а тут її квартира залишилася, її вона і здає.

Свекруха встигла швидко зателефонувати сестрі, вмовила її вивести до кінця місяця мешканців, щоб туди могли в’їхати ми.

– Ви не переживайте, їздити та турбувати вас вона не буде, це точно. Та й по-родинному здасть нижчу за ринкову вартість.

Ми погодилися. Домовлявся чоловік із тіткою сам по телефону. Суму вона озвучила не сильно нижчою від ринкової, але ми вирішили, що все одно це краще, ніж нічого. В’їхали, розмістилися, стали обживатися.

Перші кілька місяців я натішитися не могла – ніхто на мізки не капає, з перевірками не бігає, тиша та спокій. Навіть свекруха рідко в гості ходить, їй далеко. А потім розпочалося.

То дзвінок, що тітці гроші треба відправити на два тижні раніше, там у них форс-мажор, то їй хтось із сусідів на шум поскаржився, хоча ми не шуміли, то нам треба кудись іти і розбиратися з договором на газ. Потім знову раніше гроші треба переказати.

Ще тітці захотілося побачити, в якому стані квартира, і чоловік провів їй онлайн екскурсію, показуючи через скайп кімнати. Нам було зроблено безліч зауважень, навіть таких, в яких ми і винними не були. А я так і сказала дядькові прямо, що не збираюся йому звітувати про наше життя.

Вже того ж вечора до нас прибігла свекруха із звинуваченнями, що ми її зганьбили перед сестрою.

– Людина вас пустила пожити, а ви так себе ведете!

Чоловік забрав маму на кухню, а я пішла спати. Про що вони там домовилися, я дізналася лише наступного дня. Перед тіткою чоловік вибачився, мама наполягла, з приводу ремонту домовився так – ми робимо власним коштом, а вона не бере з нас квартплату. Усі чеки ми маємо надати.

Ну, теж непогано. Квартира ремонту явно потребувала. За тиждень приступили. Поетапно чоловік погоджував витрати і результат із тіткою, її все влаштовувало. Вийшло, що ми мали три місяці жити безкоштовно. Місяць прожили, а потім тітці потрібні стали гроші.

– Давайте ваш безкоштовний місяць перенесемо. В нас тут форс-мажор.

– А чого нам платити? В нас все на ремонт пішло! – обурився чоловік.

– Ой, та що у вас там пішло! Воно стільки не варте.

Чоловік уперся, немає грошей і все. Домовленість була іншою. Тітка влаштувала сцену, потім ще й дзвінок від свекрухи, що ми її перед сестрою вкотре ганьбимо. Ми з чоловіком вирішили, що з нас досить – зібрали речі та пішли до моїх батьків. Ключі чоловік завіз свекрухи.

– Ось які ж ви невдячні! Все для вас зробили, а ви людського стосунку не цінуєте, ще й перед сестрою мене зганьбили! – заявила нам мама чоловіка.

А ми вирішили, що ще кілька місяців поживемо у моїх батьків, вони не проти. Ми накопичимо гроші і переїдемо пробувати свої сили у великому місті. Свекруха поки що про це не знає.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело