Катя тяжко пережила втрату матері. Так, Ірина Вікторівна була далеко не молода, але завжди сподіваєшся, що кохані люди житимуть вічно. Ліда думала викинути речі, але старша сестра була проти. Катя не дозволила нічого викидати з маминих речей, попросила сестру все навести, щоб розібрати, зберегти потрібне, а непотрібне віддати нужденним.

Будинок у Каті великий, все помістилося б. Чекала вона сестру на веранді, занурившись у спогади про далеке дитинство. Сестра привезла все: одяг мами, хустки, меблі, посуд.

Все це добро розклали на веранді. Катя запросила сестру до столу. Вони посиділи до самого вечора, разом згадували давно минулі часи. Розбирати речі Катя почала лише наступного ранку. Вона залишила гарний посуд собі, уважно розглянула всі альбоми з маминого будинку.

Розбираючи речі, вона в слух розмовляла з покійною матір’ю. — Нічого, всі йдуть свого часу, люба. Тобі ще пощастило, не було бол ю, не було страждань. У спогадах людей ти залишилася світлою людиною. Ти бачила, як багато людей на nохороні nлакало?

Руки пішли і до маминого одягу. Катя з особливою турботою складала мамині халати. Особливо гарні вона вирішила приміряти. Він був улюбленого кольору мами – лавандового. Вона подивилася на себе у дзеркалі. Вона дуже нагадала собі мати. Катя поклала руку в кишеню і витягла звідти конверт. Вона здивовано розглянула його. Усередині виявилася дуже велика су ма грошей.

Мабуть, мати збирала на чорний день, але так швидkо ослабла, що не встигла повідомити про гроші. Катя зателефонувала сестрі, вони чесно поділили гроші. Цього дня був Катін день народження. Вона подумала, що мати їй подарунок на день народження подарувала.

КІНЕЦЬ.