У нас із чоловіком не ідеальний шлюб. Й у стосунках не все йде гладко. Моя зрада лише погіршила відносини. Але й Вадима важко назвати добропорядним чоловіком. Він не раз стрибав у гречку і я знала про його походеньки. Кожного разу він просив вибачення і я вірила, що це востаннє. А ще боялась залишитись самотньою розлученою жінкою. І так би тривало далі, як би Вадим не дізнався, що й моя совість не кришталево чиста.

Ми досі не пізнали радості батьківства, але причина була не відома. Не завадило б пройти усі необхідні обстеження, щоб з’ясувати у чому проблема, та ставати батьками ми не поспішали. Це було не на часі. Але приблизно рік тому я почала відчувати, що щось змінилось, у мене з’явились нові дивні відчуття. Зробила тест і зрозуміла, що стану мамою. Це дало новий поштовх нашим стосункам. Чоловік неймовірно радів, дізнавшись, що у нас буде дитина. Увесь час, доки я виношувала нашого малюка, він опікувався мною і ставився, як до королеви. А я мріяла про наше щасливе майбутнє.

Та все пішло не за планом. Коли я зізналась чоловікові у зраді, то не уточнила, що це був темношкірий чоловік. Про те, що дитина від нього, я дізналась лише у пологовому, коли на світ з’явилось темношкіре немовля. Про нас пліткував увесь персонал. Вони ж бачили, як виглядає мій чоловік, тому історія вийшла досить комічна, як в кращих анекдотах.

Реакція Вадима була передбачувана. Він лютував. Поставив мені ультиматум, щоб я навіть не думала повернутись додому із “ось цим” у пелюшках. Сказав, що не збирається виховувати чуже дитя. У день виписки я не знала, як правильно вчинити. І чи є сенс узагалі повертатись до чоловіка. Одне я знала точно, що не залишу власну кровиночку. Та коли вийшла на вулицю, то побачила, що біля воріт стоїть Вадим. Він мовчки посадив мене з малюком до автомобіля і ми рушили додому. Чоловік довго уникав малюка. Та минув час, емоції стихли й вже за рік він став найкращим татусем для нашого синочка.

КІНЕЦЬ.