Оля одружилася з Максимом і думала, що це назавжди.

А як же ж інакше? Адже вони з Максимом цілий рік зустрічалися і дуже кохають один одного.

Здавалося: ось воно – щастя! Жити разом, засинати і прокидатися в одному ліжку, піклуватися один про одного, відчувати, що тепер ти не один, частина чогось цілого і дуже важливого.

Спочатку все було чудово. Оля із захопленням облаштовувала своє гніздечко, вчилася господарювати.

Максим радісно летів додому з роботи, із задоволенням наминав хай не дуже смачний, але з любов’ю приготований борщ, і нахвалював свою дружину.

Весь вечір вони були разом, балакали про все на світі, та так і засинали в обіймах один одного.

Чому Максим несподівано змінився, Оля так і не зрозуміла…

А все було дуже просто.

Чоловіки на роботі стали жартувати:

-Що, Максиме, вже додому? А посидіти з нами, поспілкуватись?

-Поспішаю я, – відповідав Максим на ходу.

-Біжи, біжи, підкаблучник! А то дружина з хати виставить!

Спочатку хлопець не реагував на це, але одного разу не витримав, розвернувся і підлетів до колег:

-Ну, що ви хочете? Дістали вже!

-Та шкода тебе нерозумного, – «поспівчували» колеги по роботі. – Дружина тобою керує. А ти й радий.

-Нічого вона не керує!

-Ага. Ти працюєш, а вона грошики витрачає. Мабуть, на себе тільки. Знаємо ми таких.

-Моя не така, – чомусь зніяковів Максим, згадавши, що Оля і справді тільки собі різні обновки купує, а йому після весілля – тільки шкарпетки.

-Жінку треба контролювати. А ти носишся з нею, як із писаною торбою. Сідай. Посиди з нами. Ми тебе навчимо розуму.

Ось і навчили…

Максим раптово відчув себе главою сім’ї та взявся за «виховання» Олі. Завзято взявся.

Постійне невдоволення, зауваження, явна неповага, навіть образи поступово стали постійними супутниками молодої сім’ї.

Оля не знала, що й думати, скаржилася матері:

-Я не впізнаю Максима. Вічно він усім незадоволений. Таке враження, що я його дратую. Напевно, дарма я одружилася. Він мене не кохає.

-Не поспішай з висновками, доню, – заспокоювала мама. – У кожній родині бувають кризи, непорозуміння. Потрібно вам сісти, поговорити. Все ж таки добре було вам раніше.

-Яке там поговорити! Він нічого не хоче слухати! Він мені взагалі слова не дає сказати. Заявляє, що жінка має мовчати і чоловіка слухатися.

-Дивно. Максим здавався таким тактовним, доброзичливим.

-А вчора заявив, що сам розпоряджатиметься всіма грошима! Картку мою зажадав, мовляв, я не вмію витрачати гроші. Це як, мамо?

-Все одно не поспішай. Почекай. Спробуй знайти до нього підхід. Не забувай, що чоловік голова, а жінка шия: куди поверне, туди він і дивиться.

-Це у вас із татом так. А в мене не виходить. Знаєш, я навіть почала його побоюватися…

-Ти себе накручуєш, Олечко. Не вірю я, що Максим змінився настільки…

Через два тижні Оля приїхала до батьків із валізами заплакана.

-Все, я подаю на розлучення, – сказала вона батькам. – Він дуже сварився…

-Подавай, – мати обійняла доньку. – З таким миритися ніяк не можна.

Коли Оля пішла, Максим ніби отямився. Останні пів року пролетіли перед очима. Як він міг так з коханою жінкою? Звідки взялася ця хамська вседозволеність і впевненість у своїй правоті?

І що тепер робити?

Потрібно бігти до неї, просити вибачення!

Вона зрозуміє і пробачить!

Адже вони так любили один одного!

Любили…

Чому він говорить про це в минулому часі?

Максим вискочив з квартири.

Двері відчинила мама Олі, але зятя на поріг не пустила:

-Іди, Максиме. Не знаю, чи пробачить тебе моя дочка, але ми з батьком більше не хочемо тебе бачити в нашому домі. Ніколи.

Максим потім намагався порозумітися з дружиною, просив вибачення, благав. Оля не реагувала. Ніяк. Дивилася на Максима і з подивом ловила себе на думці:

-І що я в ньому знайшла?

Словом, вона його не вибачила. Навіть не залишила шансу.

Ось уже недаремно кажуть: «Від кохання до ненависті один крок».

Після розлучення минуло близько двох років.

Оля особливо не сумувала, незважаючи на те, що Максим дуже швидко знайшов їй заміну і вже встиг знову одружитися.

Подруга, бачачи, що Ольга ніяк не може забути минуле, зареєструвала її на сайті знайомств. Оля спочатку її насварила, а потім стала туди заглядати. Знайомилася із чоловіками і навіть ходила на побачення.

Але це було зовсім не те. Щоправда, добре відволікало від сумних думок про розлучення, про завдану образу і про Максима, чого вже там.

Любові до нього Оля давно не відчувала, але й викинути з голови ось так запросто не могла.

Якось, гортаючи сайт знайомств, Оля побачила знайоме обличчя. То був приятель колишнього чоловіка – Сергій.

Дівчина його чудово знала. Скільки разів вони разом проводили час, спілкувалися, виїжджали на природу! Скільки дівчат він приводив до них у гості!

Чудовий хлопець: симпатичний, веселий, добрий.

Оля написала коментар до фото Сергія і почала гортати стрічку далі.

Він зателефонував через п’ятнадцять хвилин:

-Ольга? Що ти робиш на цьому сайті? Чоловік у курсі?

-Чоловік все, – пожартувала Оля. – І йому зовсім байдуже, де я і що роблю.

-Ви що, розлучилися? – здивувався Сергій.

-Ні, ми не розлучилися. Ми розійшлися!

Сергій був дуже здивований. Молоді люди проговорили три години!

Чоловік розповів, що захоплювався їх парою, заздрив і мріяв знайти таку ж дівчину, як Оля.

І вся низка його дівчат – це були марні спроби наблизитися до мрії.

Олі, звичайно, приємно було це чути, і вона, сама від себе не чекаючи, раптом видала:

-Тепер не треба шукати копію, адже з’явилася реальна нагода отримати оригінал.

Сергій одразу призначив побачення.

Вони зустрілися. Потім ще раз, і ще…

Поступово Оля побачила, що цей чоловік, який змужнів, подорослішав, готовий нести відповідальність не тільки за себе, а й за свою жінку і своїх майбутніх дітей.

І йому немає потреби доводити свою мужність: вона відчувається на відстані, вселяє впевненість та дарує захищеність.

Оля дивилася на Сергія і розуміла: ось з ним вона матиме сім’ю.

Не встигла вона про це подумати, як Сергій зізнався, що її давно любить. І зробив пропозицію…

От і не вір після цього в долю!

КІНЕЦЬ.