— Мамо, тато повернеться до Нового року? — Вирішила поцікавитися Віка. Її батько поїхав десь місяць тому, тому донька, якій було лише чотири роки, дуже нудьгувала. — Швидше за все йому не вдасться повернутися. — З сумом відповіла мама дівчинки, Людо. — Він повернеться, швидше за все, коли настане весна.

Після розпаду Радянського союзу їхня родина була змушена переїхати в іншу країну. Незважаючи на те, що вони там влаштували свій побут, налагодили роботу, завели нову дружбу, все одно почувалися самотніми.

Тому через якийсь час повернулися . Вони приїхали із сонячного міста, до сирого села. У якому нічого не було. Люда мала вищу освіту, влаштовувалась на роботу, яку тільки можна було знайти. Не було особливо грошей, та й роботу важко було знайти. Благо була своя земля, тож голодувати не доводилося.

Минуло два роки і вони nродали свою квартиру в Азербайджані, їхні друзі викупили її за невелику плату. Іншого виnадку не було, треба було терміново продавати, щоби поліпшити свої умови в селі. Петя, чоловік люди, поїхав укладати угоду. Тому Люда з донькою відсвяткували новий рік без батька, сподівалися, що незабаром він повернеться.

Минуло чимало часу, а Петро ніяк не повертався. Він надсилав листи і писав про те, що в нього не вистачає грошей, то документи треба збирати.

Люда працювала і відправляла йому бракуючі суми. Дуже чекала його повернення і сподівалася, що чоловікові вдасться залагодити всі проблеми і він повернеться додому, адже без нього було взагалі сумно.

Потім Люда отримала листа. Там жінка розповідала, що Петро завів собі іншу сім’ю. Вона скоро наро дить йому дитину, а проживають вони якраз у тій квартирі, яку вони збиралися з дружиною nродавати.

Ділитись майном він не збирався взагалі. І все це написала його нинішня дружина, адже йому сміливості на таке не вистачило. Згодом Люда знайшла собі чоловіка, їх познайомила спільна знайома, з якою Люда працювала на одній роботі. Юрко пережив роз лучення, і розумів, що відчуває зараз Люда.

Незабаром він запропонував вийти за нього заміж. Тепер Віка знайшла собі батька Юрія. Їм пощастило, що вони знайшли один одного, так гармонійно протікало їхнє життя.

Потім вони облаштували собі будинок і зробили чудовий сад. Минуло років з двадцять, Віку розшукав її біологічний батько. Віка тоді вже була одружена, і у Вікі була вже маленька донька. Петро все говорить про те, що це була помилка, що він їх так покинув, та інше, для того, щоб завоювати втрачену довіру своєї дочки.

Але Віка більше не відчувала , що він її батько . Потім стало ясно, чому батько вирішив відновити контакт з донькою. — Марина, твоя сестро, думає ближче перебратися до вас. У тебе є знайомі там, нехай роботу їй якусь порадять. — Немає в мене жодної сестри, ти щось переплутав.

І батько в мене інший. Якщо ти забув, то ти нас покинув і пішов. Я не намагалася навіть тебе шукати, бо була дуже засмучена через все це, і тоді була зовсім маленькою дитиною.

А тепер мені не потрібне спілкування з тобою. І без нього добре жила собі. — Ти зрозумій мене, так склалося життя. Що я можу зробити? — Ось саме вже нічого. Ти б знав, як нам складно було з мамою, їй доводилося все на собі тягнути, а все через те, що ти її зра див. Більше вони з батьком ніколи не спілкувалися.

КІНЕЦЬ.