У мене синові 28 років, дитинство і юність його пройшло без проблем, був слухняним, дівчинки у нього були, знайомив з нами, я думала, буде довго не одруженим, ну він не дурний, куди поспішати. Але не в цьому справа.

Одружився, були знайомі 3 місяці, у неї своя квартира, з’явилася дочка, і почалося: постійно лаються і вона при кожній сварці його виганяє, він іде до нас, живе 1-2 місяці, миряться, знову живуть, хоча розлучилися офіційно, але це не заважає.

Ще тоді він рік служив, все триває вже 4 роки, я збилася з рахунку, скільки йшов і повертався. З нею ми перестали спілкуватися, як із нею можна спілкуватися? Дитину беремо, допомагаємо регулярно. Я розумію, це їхнє життя і вже насилу змирилися, якби не остання подія. А сталося ось що.

У нас є дочка, його рідна сестричка, в неї було заплановано весілля, підготовка місяць, він в курсі, замовляється кафе, він живе знову не у нас. Він не прийшов до РАГСу, я дзвоню йому, прошу зі сльозами прийти, не ганьбити адже всі в курсі, що брат є, що весілля один раз у житті, що ми сім’я.

Не прийшов! Я шокована і не тільки я! Вже 2 місяці не спілкуємось, просто в душі порожнеча, я його так любила, а тепер щось зламалося всередині, родичі кажуть, що від нього ніхто такого не чекав. І він не дзвонить і не приходить.

У чому ми завинили перед ним? Завжди допомагали та від допомоги ніколи не відмовлявся. Може, його зачарували? Пишу свою життєву історію і не знаю, отримаю пораду чи ляпас, але вислухаю думку всіх.

КІНЕЦЬ.