Мені 26 років, і донедавна я вважала, що в мене прекрасна та дружня родина: мама, тато та 17-річний брат Артем. Але в день свого повноліття Артем приголомшив і мене, і батьків новиною: він вирішив одружитися!

На щастя, всьому виною не позапланова дитина, а «велике кохання» між моїм братом та його дівчиною Вікою. Хоча, як на мене, коханням там і не пахне, – один розрахунок. З Вікою Артем познайомився на дискотеці.

Вона старша за брата всього на рік. Ніхто не забороняв їм зустрічатися та будувати романтичні стосунки. Втім, мати з батьком вважали, що все це лише швидкоплинне захоплення.

Але пройшов місяць, два, а потім і рік, а Артем мріяв тільки своєю коханою. Він вже познайомився з матір’ю та вітчимом Вікі, а тепер планував її знайомство з нашими батьками.

Не можу сказати, що мати з батьком були в захваті від цієї ідеї, але й навідріз не відмовлялися. Щоправда, те, що вони побачили, виходило за всі рамки пристойності. Віка заявилася до нас додому в непристойно короткій спідниці та з глибоким декольте.

При цьому від неї за кілометр несло тютюном та алкоголем. Звичайно, не про таку невістку мріяли батьки. І мати, і батько цілу годину вдавали, що все гаразд, а потім придумали собі привід (нібито бабуся захворіла) – і просто пішли з дому.

Після цього Артем підійшов до мене і тихенько запитав моєї думки про Віку. А що я йому могла сказати?
-Вона – мила дівчина. Щоправда, одягається досить вульгарно і краще не курила б перед приходом сюди. – зауважила я.

-Думаєш, батькам вона сподобається? – запитав брат.
-Навряд чи ти можеш на це розраховувати. – чесно відповіла я.
Брат похмурнів. Після цієї ситуації Віка до нас додому більше не приходила, зате Артем все частіше став пропадати ночами та почав прогулювати школу.

Про те, скільки нервів і грошей мати з батьком витратили, щоб він закінчив школу, писати не буду. Скажу лише, що до матері неодноразово приїжджала швидка, а батько почав вечорами випивати, чого раніше ніколи не було.

Я намагалася пояснити братові, що він фактично вганяє батьків у труну, але він від мене відмахнувся як від настирливої мухи. Все, що мені залишалося, – це купувати матері з батьком заспокійливі й вислуховувати їхні скарги.

Після школи Артем сам вступив до технікуму радіоелектроніки, чим пишався. Батьки почали потроху заспокоюватися, думаючи, що їхній син нарешті став розсудливим і подорослішав.

Певною мірою так і було. Напередодні свого 18-го дня народження Артем сказав, що Віка знову прийде до нас у гості. Мати з батьком зітхнули, але погодились. Цього разу дівчина брата прийшла в більш закритому одязі: на ній була сукня нижча за коліно бордового кольору з помірним вирізом.

Артем одягнув червону сорочку та штани, він явно подорослішав. Ми в п’ятьох сиділи за столом і тихо розмовляли. А під кінець вечора Артем урочисто підняв келих і сказав:

-Мамо, тату, сестричка, у мене для вас хороша новина: ми з Вікою вирішили одружитися! Після цих слів мама зомліла, а батько подавився м’ясним рагу. Я кинулася приводити маму до тями, а батько сказав Артему:

-Сину, ходімо вийдемо, нам треба поговорити.
-Ні, тату, я нікуди не піду без своєї нареченої. Незабаром ми з Вікою станемо однією сім’єю, і в мене від неї секретів немає. – відповів Артем.

-Що ж, хай буде по-твоєму. Ти робиш велику помилку, Артем. Навіщо тобі зараз одружуватись з цією дівчиною? Тільки тому, що вона чекає на дитину? – запитав тато.
-Взагалі, В’ячеславе Петровичу, я нікого не чекаю, – вклинилася в розмову Віка. – Артем обіцяв почекати із цим до весілля.
-Тоді я, тим більше не розумію, до чого вам поспішати? – дивувався батько.

-Ми хочемо жити разом на законних підставах, – сказав брат.
-Це похвально. Ось тільки де ви зібралися це робити? Наскільки я знаю, Віка з матір’ю та вітчимом живе у гуртожитку. Куди ви підете? – уточнив тато.

-Ти забув, що в цій квартирі теж є моя частка, – відповів Артем, чим за секунду привів батька в сказ.
– Отже, ти хочеш жити у цій квартирі, в яку нічого не приніс?! Тоді, будь ласка, сплачуй комунальні послуги та купи собі меблі, бо з твоєї кімнати я винесу все дощенту! – заревів батько.

Брат зрозумів, що перегнув ціпок, взяв Віку за руку і пішов. То була п’ятниця. Артем повернувся додому лише у понеділок. Папа глянув на нього з-під лоба і сказав:
-Твою кімнату я ще не звільнив!

-Цього й не потрібно. Я прийшов поговорити, – твердо відповів Артем.
– Я хочу, щоб ви віддали мені гроші за мою частку у квартирі. Після цього я поїду.
-З якого дива я повинен віддавати тобі гроші? Ти в цю квартиру жодної копійки не вклав, – сказав батько.

-Тоді я заберу їх через суд, – буркнув Артем.
-Це завжди, будь ласка. А зараз збирай свої речі та більше не показуйся на очі ні мені, ні матері. Ти проміняв нас на цю жалюгідну лахудру. Ось, нехай вона тебе й утримує, – з гіркотою відповів батько.

Я намагалася втрутитися в їхню розмову, але мої спроби помирити близьких людей були марними. Зараз Артем живе у гуртожитку разом із родиною Віки. Про батьків він не питає і каже, що він – сирота. Я розгублена: як мені помирити брата з батьком і матір’ю?

Я у свої 45 років ще молода, вродлива, доглянута жінка, але сім’ї немає, дітей теж. Зате є люблячі батьки, подруга, брат та цікава робота. Для мене важлива самореалізація. Я отримую

Це були найжахливіші два місяці, до народження моєї дочки. Мене ніколи не покидало відчуття, що чоловік поруч. Я чула кроки, дивний шепіт, розповіді про те життя. Майже щоночі уві сні

Жили ми з сином в невеликому селищі, що складається з шести будинків. З одного боку – поле, а з іншого боку річка розташована. Але і лісок невеликий. Транспорт не ходить,