Всі вважають, що у Віктора та Наталії щасливий шлюб.

Дружина – розумниця, красуня, сама чарівність. Давно не працює, займається улюбленим сином та будинком.

Чоловік – мрія будь-якої жінки: гарний, підтягнутий, добрий, добре заробляє.

Син – диво-дитина: вихований, допитливий, добре вчиться, займається спортом, легко спілкується з однолітками та дорослими.

Словом, не просто сім’я, а зразок для наслідування.

Ніхто навіть не здогадується, що вся ця «краса» – суцільна фікція…

Шість років тому Наталя з’їздила з подругою на море та привезла звідти «курортний роман». Новий знайомий виявився з рідного міста і, зрозуміло, відносини з повернення додому продовжилися.

Віктор був людиною розумною, і за кілька тижнів відчув  щось недобре. Нова зачіска, вишукана, незвична білизна, постійно захований телефон, незрозумілі відлучки.

Провів розслідування, а потім запитав у дружини:

– Ти мені зраджуєш!

Вона спочатку відмовлялася, але під вагою аргументів здалася:

– Так було. Але це вперше і востаннє! Більше ніколи! Вибач, коханий, сама не знаю, що на мене найшло.

Світ Віктора звалився. Сам він дружині не зраджував і навіть припустити не міг, що Наталя здатна на щось подібне.

Хотів розлучитись, але дружина кинулася в ноги, просила, зарікалася, казала, що син ні в чому не винен і не можна через неї позбавляти хлопчика батька.

І Віктор лишився. Не тому, що вибачив. Просто перед очима стояв Денис. За півроку хлопчикові треба було йти до першого класу. Дитина мріяла, що він, тато і мама, взявшись за руки, разом підуть до школи. Чекав на це.

Віктор не міг підвести сина.

Наталя, відчуваючи провину, всіляко намагалася її загладити. Стала надзвичайно дбайливою, дуже уважною, особливо ніжною. Вона дуже старалася.

Віктор бачив це. Намагався вибачити дружину, відповісти взаємністю на її старання. Чесно намагався. Але виходило погано. Усередині все переверталося. Від образи…

«Треба почекати, – сто разів казав він собі. – Ось піде Денис до школи – і я піду».

Перші кілька місяців Віктор ходив, як у тумані. Не міг нормально працювати, розмовляти із людьми.

А потім завів інтрижку на роботі. Просто так. З однією молодою колегою. “Один-один, – подумалося йому тоді. – Тепер ми квити”.

Інтрижка тривала недовго.

Не лежала у Віктора душа до подібних пригод. Він навіть відчув себе винним. І теж став загладжувати провину.

Йому навіть здавалося, що на цьому «грунті» у них із Наталією з’явився шанс помиритися по-справжньому.

За деякий час Наталя повідомила, що вагітна.

«Це доля, – вирішив Віктор. – Доведеться ще потерпіти».

Вагітність протікала тяжко і закінчилася погано.… Покинути дружину в такий момент Віктор вважав неправильним.

Потяглися безрадісні дні, місяці, роки. Вони, як і раніше, жили разом, виховували сина. Тільки це були не чоловік і дружина, які любили один одного, а просто тато і мама.

Всі їхні розмови, покупки, поїздки, радості та прикрощі крутилися навколо Дениса. Жодних інших точок дотику у подружжя не залишилося.

Наталя рятувалася від суму та самотності повним зануренням у домашні справи, Віктор – постійно зникав на роботі.

Якось спробував завести інтрижку, але в нього знову нічого не вийшло.

«Ну чому я не пішов одразу, ще тоді? – часто тепер думає Віктор, внутрішньо оплакуючи своє життя. – Кому потрібна була моя жертва? Синові? Навряд чи він це колись оцінить».

Думає, але нічого не робить. Адже йому вже 45.

Так вони живуть. Ззовні посилають сигнали, що у них все чудово, мир і любов. Всередині – переживають і оплакують своє життя.

Запитання: навіщо? І що із цим робити?

КІНЕЦЬ.