Моє життя складалося досить стандартно. Школа, медичний університет. На старших курсах познайомилася з хлопцем, жодного відношення до медицини він не мав, випадково познайомились у метро.

Обмінялися номерами, пізніше зідзвонилися, почали переписуватися по СМС (був 2009 рік). Якщо чесно, то вже й не пам’ятаю, чи була тоді в мене до Ігоря якась симпатія як до хлопця, але як до доброї людини та друга була безперечно. Досить часто проводили час разом, гуляли, розважалися.

Настає час закінчення університету, багато подруг вийшли або ось-ось збиралися виходити заміж. Я вже точно не пам’ятаю, що мене підштовхнуло, можливо, просто бажання бути як усі, але мені теж дуже цього захотілося. Захотілося весілля, сім’ю, дітей тощо.

Ігор неодноразово робив явні натяки на те, що йому хочеться побудувати зі мною стосунки, і я наважилася спробувати. Бажання створити сім’ю взяло гору, і лише через півроку ми розписалися. Хочеться сказати, що перші кілька років я була навіть щасливою, зараз тільки розумію, що це мені так здавалося.

А потім почалися проблеми.

Найцікавіше, що про те, на яке пекло перетворилося моє життя за останні десять з лишком років, я почала замислюватися тільки зараз. Тоді мені здавалося, що це звичайний лад, мене влаштовувало буквально все.

Спочатку ми жили у моїх батьків, у 2012 році у нас народилася дитина. Старша сестра чоловіка була досить забезпеченою жінкою, допомогла із покупкою квартири. Звичайно, ніхто гроші нам просто так не дав. Вона допомогла отримати іпотеку на купівлю двохкімнатної квартири у спальному районі, оформивши кредит на себе, тому що їй дозволяв дохід, щоб отримати в банку схвалення на солідну суму. Звичайно, платили кредит ми, точніше я, але про це пізніше.

Ігор працював перекладачем у престижній компанії, часто проводив час у поїздках та приносив до будинку непогані гроші. Все було добре до 2015 року, коли він втратив роботу, паралельно із цим я помітила, що він змінився до невпізнання.

Спроби знайти нову роботу закінчувалися невдало, якщо його кудись і брали, він йшов буквально через кілька місяців, оскільки його самого щось не влаштовувало. До 2020 року ми жили у такому режимі. Я працювала, брала додаткові зміни, щоби прогодувати сім’ю і платити кредит за квартиру. Ігор сидів удома і по його вигляду було зрозуміло, що його все влаштовує, рідко він відволікався на якісь підробітки.

Крім того, я не знаю, як так вийшло, але я виявилася настільки сильно під його впливом, що повністю була згодна з таким станом речей. Рідкісні мої спроби висловити невдоволення переверталися чоловіком так, що це я на нього тисну, нічого не розумію і взагалі я погана дружина.

Я не знаю, як він це робив, але я навіть у це вірила. Більше того, Ігор примудрився розставити все так, що навіть моя мати засуджувала мене за такі спроби закликати чоловіка-неробу працювати. Все виглядало, ніби це якийсь гіпноз, інакше пояснити це не виходить.

Одного разу чоловік був мало не на місці злoчинy спійманий за зрадою, але і тут якимось чудовим чином за допомогою психологічного тиску йому вдалося залишитися жертвою обставин. Я навіть не могла і уявити на той момент якогось іншого життя, тому просто “проковтнула” все це.

Настає 2020 рік, на роботу приходить молодий лікар на ім’я Сашко. Добрий і неодружений хлопець. Він одразу привернув мою увагу. Далі почали відбуватися просто неймовірні для мене речі.

Я, яка за десять років звикла буквально жити в умовах принижень та почуття нав’язаної вини, вперше відчула, що таке гарне ставлення до себе, що таке кохання від чоловіка. Виявляється, до мене можуть ставитися як до принцеси, а не як до обслуговуючого персоналу.

Наші стосунки із Сашком таємно тривали близько року, після чого я точно зрозуміла, що повертатися до колишнього життя я не хочу. Треба йти від чоловіка і забирати дитину. Сашко був повністю зі мною згоден і підтримував у всьому.

Настав час складної розмови із чоловіком. На мій подив він швидко прийняв ситуацію, погодився на розлучення. Але наступного дня на мене чекав сюрприз.

Ігор, коли я повернулася з роботи, зустрів мене біля дверей, сказав, що вже зібрав усі мої речі та відвіз до моїх батьків, син уже в них. Сказав, щоб я забиралася з його життя та квартири, а він ні мене, ні власного сина більше ніколи не бажає бачити.

Нагадаю, що майже всі ці роки я сама забезпечувала сім’ю, виплачувала кредит, а повністю закрити його допомогли моїм батькам. Сказати, що я була в шоці, значить нічого не сказати. Але важливо пам’ятати, що квартира, як і погашений кредит, за документами належать сестрі Ігоря. Мені нічого не залишалося робити, як просто піти.

Я вдячна долі, що зустріла таку людину, як Сашко. Ми розписалися і зараз чекаємо на дитину.

Цією історією хотілося б сказати всім жінкам, які, можливо, опинилися в подібних ситуаціях, ніколи не бійтеся все покинути та піти. Нехай ви не відразу зустрінете гідну людину, але краще бути однією, ніж терпіти.

КІНЕЦЬ.