Поїхавши відвідати маму, Марина на півдорозі згадала, що забула вдома подарунок. Довелося повернутись. Увійшла до квартири, а там чоловік та найкраща подруга сидять за столом з ігристим та коробкою цукерок. Ігор з Вікою ошелешено дивилися на неї.

– На честь чого сабантуй?

– Запитала Марина.

– Я до тебе прийшла, не знала, що тебе вдома немає, – пролепетала Віка.

– Так. Не пропадати ж добру.

Ось ми і… – розвів руками Ігор.

– Ну і добре, що так сталося. Бо я вже не знала, як тобі сказати про розлучення.

– Серйозно? – Здивувалася Віка.

– Звичайно.

А ти подруга, якби раніше сказала про ваші почуття, то давно вже була б із ним.

– Ти покохала іншого? – захвилювався чоловік.

– Неважливо. А важливо те, що ти будеш щасливий після розлучення.

– Як вдало все склалося. А ти хотів приховати наші стосунки, – сказала Віка Ігореві.

– Замовчи, дурепа! Я не хочу йти від Марини. З тобою у мене тільки шашні!

– Але ж ти говорив про кохання?!

– Віка, не хвилюйся. Раз він сказав, що любить, так воно і є, — втрутилася у суперечку коханців Марина.

– Не сватай мені її! – обурився чоловік.

– Вона мені потрібна, як собаці п’ята лапа!

– Ну ти й сволота! – верещала Віка.

– Ой, теж мені знайшлася свята! У найкращої подруги чоловіка відвела! – парував Ігор.

– Тихіше тихіше. У вас усе життя попереду. Ще багато разів і посваритеся, і помиритеся. А мені треба до мами їхати. Щоб до мого повернення вас не було в цій квартирі.

– Сказавши це, Марина взяла подарунок матері і вийшла з квартири. “Який гусак! Року з весілля не минуло, а вже завів коханку. Слава Богу дітей у нас немає…” Наступного дня Марина в РАГС- і написала заяву про розлучення.