Олександра, молода дівчина, свято вірила, що її батько, який сидів у місцях не таких невіддалених, скоро вийде на волю і забере її. Вона часто висловлювала цю надію – як доречно, так і недоречно – регулярно надсилаючи батькові листи і з нетерпінням чекаючи на відповіді.

Її радість досягла піку, коли вона дізналася, що її батька достроково звільнять через хорошу поведінку.

Незважаючи на те, що Саша жила у прийомній сім’ї, де про неї добре дбали, вона все ще сумувала за своєю біологічною сім’єю, особливо по батькові.

Її мати Олена, яка часто була нетверезою і недбалою, колись продала речі дівчинки, щоб купити випивку, раз і назавжди залишивши Сашу без теплих спогадів про неї.

Єдиною людиною, до якої Саша відчувала прихильність, був її батько, який попри статтю. залишався її героєм. Коли наблизилася дата звільнення її батька, Саша з нетерпінням чекала на їхнє возз’єднання.

Однак батько не з’явився, як обіцяв , і пізніше вона дізналася від свого зведеного брата, що за законом її батько не є опікуном і не зможе забрати її з собою.

Це одкровення зруйнувало надії Саші.

У момент уразливості, плачучи на плечі своєї прийомної матері, Саша, яка раніше щосили намагалася налагодити контакт зі своєю новою сім’єю, вперше ненавмисно назвала свою прийомну матір – “мамою”, що ознаменувало значний емоційний зсув для всієї родини.

КІНЕЦЬ.