Народилася я в прекрасній і люблячій родині. Все було добре, в мене були люблячі батьки, які приділяли мені багато уваги і кохали один одного, ми разом проводили вихідні, ходили на прогулянки і я вважала, що в нас дуже хороша сім’я і так буде завжди.

Але все це зникло в одну мить, коли мої батьки вирішили розлучитися. Я запитувала в них чому вони це роблять, я не розуміла чому це відбувається, я навіть думала, що це я в усьому винна.

У дитинстві я не розуміла своїх батьків, ображалася.

Жити я залишилася з матір’ю, а батька, на жаль, більше не бачила. я дуже сумувала за ним і не розуміла, чому він до мене не приходить.

Мама не довго була сама і знову вийшла заміж. Вітчим мене не полюбив з першого дня, я теж не могла його сприймати, як батька. Моя мама стала на його бік і мене відправили жити до бабусі.

Бабуся мене дуже любила і з нею мені було краще ніж з матір’ю і вітчимом. Я перестала спілкуватися з матір’ю, я її перестала любити, як мені здавалося тоді, адже вона мене зрадила.

Життя тривало, я виросла, вийшла заміж, у мене двоє славних дітей. Але на жаль все повернулося.

Проживши з чоловіком 14 років, ми зрозуміли, що більше разом жити не можемо. Хоч скільки намагалися, але все марно. І ось розлучення. Тепер вже мої діти задають мені ті ж питання що і я колись.

Я тільки тепер зрозуміла, що через амбіцій моєї матері, яка заборонила моєму батькові наближатися до мене, моє дитинство було не зовсім солодким. Весь час я намагалася відшукати батька, але все марно. Я й досі його дуже люблю і сумую за ним.

Зараз мені 35 років, живу сама з дітьми і вони бачаться з батьком, ходять до нього на вихідні. Я намагаюся щоб мої діти не зазнали нестачі тепла і батьківської любові, як я.

З мамою я нарешті помирилася і забрала її до себе. Я зрозуміла і пробачила всіх, матір, чоловіка і тільки тепер живу спокійно в любові й доброті. Вмійте пробачати і все буде добре.

КІНЕЦЬ.