– Марія, щось ти дивна якась, не їси нічого. З тобою все гаразд?

– Здається, я вагітна, Таня…

– В сенсі?! Від кого? У тебе ж хлопця нема…

– Від Вадима…

– У вас щось було з ним? І ти не сказала?

– Я не хотіла нікому про це говорити. Хотіла забути все, як поганий сон… А тепер мені зле, у сон хилить, і “ці дні” не прийшли, затримка два тижні… Тест показав дві смужки…

Коли ти пішла з вечірки з Михайлом, я теж хотіла піти. Але не вийшло. Вадим був дуже «веселий», відвів мене до кімнати. Я сперечалася, гукала, але була гучна музика, ніхто мене не чув у сусідній кімнаті.

Після того, як все закінчилося, я в сльозах пішла, ніхто мене не помітив. На прощання сказав, що якщо я розповім комусь, то пошкодую. Вдома всі спали вже, коли прийшла…

– Слухай, це ж… Треба сказати було…

– Я переживала. Батьки сказали б, що це я у всьому, як завжди. І навіщо я тільки пішла туди… Вадима я більше не бачила, він поїхав. Кажуть, його тато “велика шишка” у місті.

Куди мені з ним тягатися… Осоромлять тільки на все село і все. А тепер ось треба щось із вагітністю робити.

– Пробач, це ж я тебе запросила на цю вечірку… Думала, розважишся, а то сидиш вдома вічно… Вадим цей приїхав до Дмитра на кілька днів у гості, він живе в іншому місті і я нічого не знаю про нього і його сім’ї, прізвище навіть не знаю. Ось негідник…

Слухай, у мене сусідка медсестра, акуратно запитаю у неї, що робити в цьому випадку, як зробити процедуру. Про тебе не скажу, ясна річ. Вона нормальна жінка, допоможе, сподіваюся.

– Дякую, Таня… На душі так погано… Адже в мене Вадим перший був. Так прикро…

– Розумію, подруго… Знаєш, життя з ним поквитається за таке. Ось побачиш. Гаразд, піду зараз до сусідки, дізнаюся, чекай на дзвінок!

Марія попрощалася з подругою та прийшла додому. Батько був вже добряче «веселий». Мати сварилася, все, як завжди… До Марії їм вічно справи немає. Їм цікавіше обговорити сусідів, у кого яка зарплата, яка машина…

Вона звикла до такої байдужості з дитинства. Відчувала нелюбов до себе. А причини не могла зрозуміти. Слухняна завжди, вчиться добре, красива. Ну, що з нею не так, якщо її батьки не люблять?

І як ось вона повинна їм розповісти про Вадима… Адже не зрозуміють, скажуть, вдома сидіти треба було, а не вештатися, сама у всьому винна… Хто ж знав, що так вечірка закінчиться… Ще дитина сама… Адже їй шістнадцять років, навчається в 11-му класі. Треба терміново зробити процедуру…

Ось і Таня дзвонить.

– Марія, ти не повіриш… У сусідки моєї є пігулки спеціальні, вони допоможуть. Каже, собі берегла, але не знадобилися, термін придатності спливає вже, викине все одно.

Я її обманула, сказала, що сестра моя троюрідна нещодавно народила і завагітніла знову, а процедуру переживає робити. Начебто повірила. А може й ні. Приходь до мене, забереш.

– Дякую, подруго, зараз прийду…

Марія виконала все за інструкцією, через два дні наче допомогло, бо відчувала себе дуже зле. У школу не пішла, сказавши мамі, що у неї “ці дні”, погано почувається.

Марія була рада, що все закінчилося. Іншого виходу вона не бачила…

Минуло десять років

– Кохана, сьогодні хочу познайомити тебе зі своєю родиною. У тата ювілей, у ресторані зазначає. Буде старший брат із дружиною, тітки, дядьки, коротше всі близькі.

Так як збираюся одружитися з тобою, то якраз і випадок представиться оголосити про це. Батько буде тільки радий. Жаль, мами немає, не дожила…

Марія дуже хвилювалася, як сім’я Андрія її сприйме. Тато коханого був депутатом, шановна людина у місті, працював в адміністрації.

Марія була із простої родини, і Андрій знав про це.

Після закінчення школи Марія вступила до університету на бюджет у іншому місті. Додому їздила рідко, не тягнуло, та й їй не надто раді там були. Намагалася шукати підробіток, у вільний від навчання час, щоб не просити зайвий раз у батьків гроші.

Жила у гуртожитку, студентське життя їй подобалося. Отримавши диплом, влаштувалася на роботу, винайняла житло. З Андрієм познайомилася на роботі і зрозуміла, що по-справжньому закохалася.

З подругою Танею продовжувала спілкуватися, часто дзвонили і переписувалися в месенджерах. Таня залишилася у своєму селі, вийшла заміж, виховувала доньку.

Марії теж хотілося мати щасливу сім’ю, люблячого чоловіка, дитину.

Для вечері в ресторані Марія вибрала сувору чорну сукню до коліна, волосся поклала в акуратний пучок.

– Вау, та ти просто неймовірна! Нічого зайвого, сама строгість, тобі дуже личить такий стиль! – захопився Андрій, заїхавши за Марією.

У ресторані вже було багато людей, коли вони приїхали. Марія скромно сіла на стілець, чекала, поки Андрій з усіма привітається.

– Так от кого Андрій ховає від нас… Справжній скарб! Здрастуйте, я брат Андрія, Вадим! – до Марії підійшов чоловік у строгому костюмі.

Марія відразу впізнала “того самого” Вадима. На душі стало хвилююче.

-Привіт. Я Марія, – тихо сказала вона.

Вадим явно не впізнавав її. Та це й зрозуміло. Стільки років минуло, Марія змінилася, скинула зайве, змінила колір волосся. Це було вже не наївне дівчисько, а впевнена в собі гарна жінка.

– О, я бачу, ви вже познайомилися? Вадим, а твоя дружина де?

– Ольга відійшла кудись, а я вирішив виявити ініціативу, познайомився з твоєю дамою. Дуже добрий вибір, схвалюю, брате…

Вадим поплескав Андрія по плечу та відійшов.

– Ну ось, бачиш, нічого важкого і немає у знайомстві з ріднею, братові ти сподобалася. А він дуже прискіпливий, знається на жінках…

Марія мовчала, не знаючи, що робити. Андрій не винен, що Вадим його брат, і він не знає, на що той здатний…

– Андрію, мені щось недобре, я хочу додому. Вибач.

– Та як же так, тільки прийшли і вже додому… Стривай, може пройде? Я ж тебе не познайомив ще з батьком.

– Іншим разом… Ти залишайся, а я поїду, вибач, будь ласка…

Марія вискочила з ресторану надвір, їй було важко дихати від хвилювання і надлишку почуттів. Що ж робити?

Якщо залишиться з Андрієм, їй доведеться спілкуватися і з його братом, сидіти за одним столом, відзначати свята, на весілля до них прийде і вітатиме. А їй доведеться вдавати, що все добре, посміхатися, і бути ввічливою і люб’язною. Вона не зможе так і не хоче.

Якщо розповісти Андрію, то два варіанти. Він їй повірить, обуриться вчинком брата, перестане спілкуватися з ним, бо він зробив таке з його дівчиною.

А може й не повірить, вирішить, що вона обманює, чи взагалі хоче наговорити на порядну людину. А може, і скаже, що сама винна, не треба було ходити на вечірку.

І треба їй було познайомитися з братом Вадима, ну чому так?

І взагалі, а що вона знає про Андрія? Лише те, що сам розповідав. Може, у них це сімейне, теж таке робив, як Вадим…

Тато завжди був у них на керівній посаді, вседозволеність… Невідомо ще, що там за тато у них…

А Вадиму тоді все зійшло з рук. І невідомо, скільком дівчатам він зіпсував життя.

Марія згадала, як пила тоді пігулки, як було важко, скільки сліз було пролито… І так їй стало шкода себе. Вона відчула себе шістнадцятирічним дівчиськом, нікому не потрібним, крім подруги Тані…

Адже невідомо ще, як це все відобразилося на її здоров’я, та можливості мати дитину. А раптом вона ніколи не стане мамою, і все через Вадима … А він живе на своє задоволення, дружина, діти, будинок повна чаша … Хвиля образи накотила на неї.

Марія розвернулась і зайшла до ресторану. У залі вже говорили тости, гості стукали вилками по тарілках, жували і розмовляли одночасно. Ненав’язливо грала музика.

Марія знайшла Андрія очима, і побачила, що він мило воркує з якоюсь блондинкою, яка манірно хихикає, і торкається Андрія за руку. Ну ось, не встигла піти, як він знайшов собі розвагу.

Тут ведучий у мікрофон запитав, хто хоче сказати тост. Марія підняла руку і голосно сказала: – “Я хочу!”

Гості з подивом подивилися на неї. Марія підійшла до ведучого та взяла мікрофон.

– Миколо Олександровичу, вітаю вас із ювілеєм. Будьте здорові та щасливі. Мені шкода, що я маю сказати все саме в такий день, що Вадим, ваш син, є «негідником»!.

Десять років тому в селі Калинівка, він вчинив негідний вчинок з шістнадцятирічною дівчиною, і сказав нікому не розповідати. На жаль, дівчина виявилася вагітною, дитини, звичайно, залишати не стала.

Він був першим у її житті чоловіком. Якщо його можна так назвати.

Ви запитаєте, чому вона не заявила на нього? Тому що переживала через зайвий шум, сором, і нічого б вона тоді не досягла. Ви швидко залагодили б цю справу, а її зробили б винною у всьому. Тому що у вас влада, гроші, і вам все можна.

Отож хочу, щоб ви знали, який у вас син. І його дружина знала. І знайомі. Дай Боже, щоб з вашими доньками ніколи такого не трапилося!

З Днем народження!

Марія віддала мікрофон і попрямувала до виходу. У залі стояла тиша.

Дістала телефон, щоб викликати таксі.

– Марія, я не зрозумів, що це було? Ти що наговорила там? – пролунав гнівний вигук Андрія, що вибіг за нею.

– Я сказала правду. Цією дівчиною була я Андрій. Твій Вадим негідник!

– Ти обманюєш! Скажи, хто тобі заплатив за це? У мого батька багато заздрісників, вони найняли тебе осоромити нашу родину? Як ти могла так вчинити!

– Ну ось, бачу, що я вчасно все зробила… Привіт із минулого прилетів Вадиму. Запам’ятай, Андрію, за все в цьому житті треба платити. Я рада, що не потрапила до вашої родини! Прощай!

Марія сіла в таксі, що під’їхало. Андрій махав руками і вигукував щось, але Марія вже не чула. Вона їхала геть від минулого, і на душі було легко, ніби позбулася тяжкого вантажу.

P. C. Через два роки Марія вийшла заміж і поїхала до іншого міста. Народила двійню, синів, її мрія про сім’ю справдилась.

Андрій, як вона дізналася від знайомих, одружився з тією білявкою, з якою сидів у ресторані. Вона була донькою великого начальника.

Її виступ на ювілеї зам’яли, сказавши, що дівчина обмовила не винного, і що це витівки конкурентів перед виборами.

А Вадим… Якось повертавшись додому на машині з ним сталася біда і він зліг. Можливо, це була розплата за його гріхи… Привіт із минулого…

КІНЕЦЬ.