На Різдво наймолодша дочка витягнула з ящика старі альбоми. Я вже давно туди не зазирала. А чого? Щоб вкотре переконатися, що я “гидке каченя”?

Але слова Уляни заставили мене задуматися. “Мамо, ну чому так вийшло, що я не успадкувала від тебе й краплі краси?” Я взяла в руки світлину і хотіла заперечити, що все не так, але глянувши на себе, втратила здатність говорити. Зі старої чорно білої світлини на мене дивилася витончена і неймовірної краси жінка.

Я ніколи не підозрювала, що насправді я гарна жінка. У мене були суворі батьки і чоловік, який був не багатослівним у мій адрес. Зараз я старію і шкодую, що не насолоджувалася своєю красою та молодістю.

Нещодавно моя дочка сказала мені, що хоче бути красивою, як я. Вона тримала мою фотографію, коли мені було тридцять. Я згадала, як погано я почувалася тоді. Шкода, що я не насолоджувалася своєю молодістю і красою в той час.

У нашому домі ніхто нікого не хвалив. Навіть за хороші оцінки, успіхи на роботі чи допомогу з прибиранням. Мої батьки завжди були скупими на почуття.

У дитинстві у мене ніколи не було відчуття, що я гарна. А в час, коли хлопці втрачали від мене голову, я думала, що це якась помилка і я їх не заслуговую.

“Не важливо, яка в тебе зовнішність. Важливо, яке в тебе серце”, – казала мені бабуся.

Мені заважав ніс, занадто довгі ноги, і широкі брови.  Я ніколи не була задоволена собою.

Я вийшла заміж за чоловіка, який зробив мені комплімент лише на першому побаченні. Він сказав мені, що я красива. Але відтоді я від нього нічого подібного не чула.

Оскільки у нас було троє дітей, я не надто дбала про свою зовнішність, не було часу. До одягу я ставилася з практичної точки зору, рідко купляла собі якісь обновки, чи косметику.

Пам’ятаю, як зайві кілограми та зморшки я почала помічати після сорока років. Але я особливо не хвилювалася, тому що не була зациклена на своїй зовнішності.

Рік за роком минали і моя фігура вже не була такою красивою і підтягнутою. Через кілька років я звикла до цього.

Я не маю звички копатися в минулому, рідко беру в руки старі сімейні альбоми. Моя молодша дочка відчуває набагато більше ностальгії, ніж я, і любить дивитися фотографії.

Я вважаю Уляну гарною дівчиною і мені шкода, що їй не подобається відображення в дзеркалі. Одного разу, дивлячись на мої фотографії, вона поскаржилася, що не успадкувала від мене ані крихти краси. Я взяла світлину в руки і хотіла щось відповісти, але сильно здивувалася…

Я майже не впізнала себе на фото. У піджаку в тон і туфлях я виглядала ідеально, наче зі старого французького фільму.

Ідеальне обличчя, блискучі очі та гордий вираз – мене фотографували на весіллі мого двоюрідного брата, тоді я думала, що я справді некрасива! Я одразу сказала Уляні, щоб вона зрозуміла, як мало ми цінуємо те, що маємо.

Я намагаюся передати дітям любов і впевненість у собі. Я роблю це не так, як мої батьки. Звичайно, потрібно не перестаратися…

Просто хотілося б, щоб мої доньки насолоджувалися красою і молодістю тут і зараз.

Я справді була дуже гарна, але ніхто мені цього не казав, і я почувалася не привабливим – “гидким каченям” все своє життя.

Якби я насолоджувалася жіночністю і красою, відчувала себе природно красивою, можливо, я прожила б своє життя зовсім по-іншому. Без напруги, сорому, заперечення чи відчуття, що я нецікава і живу лише для інших.

І тільки тепер я вирішила почати насолоджуватися своєю красою, щоб в вісімдесят не журитися з того приводу, що в шістдесят я була красунею.

А вас хвалили в дитинстві?

Джерело