Після довгого і дуже болючого розлучення з першим чоловіком я думала, що ніколи вже не зможу вийти заміж і довіряти іншій людині. Але, напевно, час точно лікує і за два роки я познайомилася з Геннадієм.

Спочатку я довго до нього придивлялася, звикала, і коли він зробив мені пропозицію, прийняла її не відразу. Зрештою погодилася, ми побралися, і з’явився син.

Все було нормально, і я була щаслива, що нарешті пощастило зустріти людину, яка мене любить. Спочатку дрібні сварки почали виникати на побутовому рівні.

Геннадій намагався постійно мене вчити, коли мити посуд, а коли зайнятися прибиранням. При цьому крім критики та моралі, допомоги від нього не було ніякої.

Згодом, якщо я забувала щось купити, він переходив на крик: «Я ж просив, як ти могла забути, про що ти тільки думаєш»?

Потім відходив і вибачався, але мені ще довго було прикро і боляче. Але стримувався він кілька днів, і коли одного разу він підняв крик, що йому вже набрид суп і що він сто просив зварити борщ, він уже почав мене ображати.

Вийшло, що я і лінива егоїстка, яка думає тільки про себе і йому це вже набридло.
Оскільки набридло… Я винайняла квартиру, забрала сина і пішла.

Геннадій цього ніяк не очікував, почав просити вибачення, говорити, що більше це не повторитися, але я вирішила пожити поки що окремо, а там подивимося. Ми дзвонили одне одному, іноді я приїжджала до нього, щоб він побачив сина, за ним він нудьгував.

Чоловік трохи змінився або зрозумів, що не правий, або просто вдавав, щоб я повернулася. Поки що я в ньому не була певна і не поспішала повертатися.

А нещодавно на роботі до нашого відділу прийшов новачок Костянтин — і мене якось одразу до нього потягло. Він був спокійний, м’який, тактовний і я зрозуміла, чому він мені одразу сподобався.

Він також звернув на мене увагу, почав запрошувати мене то в кафе, то в кіно. Чоловік, ніби відчув, теж постійно дзвонить, просить повернутись.

При останній зустрічі, я помітила, що він і справді став спокійнішим і врівноваженим. Ось стою тепер перед вибором.

КІНЕЦЬ.