Якось на автобусній зупинці я зустріла стару подругу Таню, і ми одразу почали балакати про своє життя.

Таня розповіла, що нещодавно відмовилася від спадщини, вирішивши віддати все своїй сестрі. Вона живе у столиці з чоловіком та дитиною, обтяжена десятирічним кредитом.

Її свекруха – благословення: вона багато допомагає з їхнім маленьким сином, навіть сидить з ним після школи та відвозить його до села на канікули. Таня завжди захоплювалася самовідданістю свекрухи – рідкісна якість у наш час.

Подруга та її чоловік невпинно працюють, не залишаючи часу на відпочинок, але Таня з оптимізмом дивиться у майбутнє.

Їхнє життя різко змінилося, коли пішла з життя мати Тані, залишивши по собі квартиру,в якій жила сестра Тані з двома дітьми.

Незважаючи на власні фінансові труднощі, Тетяна вважала несправедливим виселяти сестру, яка зазнавала безліч труднощів, включаючи фінансову нестабільність і проблеми зі здоров’ям.

Рішення Тані відмовитися від спадщини викликало критику з боку її тітки Аліси, яка вважала, що Таня має ставити на перше місце потреби своєї сім’ї.

Аліса вважала, що Таня і так жертвує надто багатьом, нехтуючи власним благополуччям, тоді як її сестра грає роль жертви. Незважаючи на все це,

моя подруга залишалася непохитною у своєму переконанні, що її життя порівняно краще і що квартира більше потрібна її сестрі. Вона завжди цінувала свої відносини з сестрою вище за фінансову вигоду, боячись, що вимога її частки може зруйнувати їхній зв’язок.

Цей самовідданий вчинок змусив мене замислитися над тим, наскільки правильно віддавати перевагу навіть близьким родичам, а не собі, особливо в такі важкі часи.

Чи є рішення Тетяни похвальним актом самовідданості, чи вона знехтувала потребами власної сім’ї, боячись засмутити сестру?

КІНЕЦЬ.