Ми з Андрієм та сином Артемом мирно жили у нашій трикімнатній квартирі. Артем підріс, вступив до інституту, там зустрів та полюбив Маню.

Ще студентами вони вирішили одружитися і жити самостійно, вважаючи, що зможуть обходитися підробітком. Однак фінансові труднощі сильно вдарили по них.

Вже за три місяці вони не могли оплачувати оренду квартири, що призводило до постійних сварок.

Зрештою, Артем запитав, чи можуть вони переїхати в одну кімнату в нашій квартирі. Ми погодилися,сподіваючись допомогти їм. Життя з ними було складним.

Вони не брали участь у домашніх справах і витратах, а зароблені гроші витрачали на особисті задоволення. Щоб вирішити цю проблему, ми продали свою квартиру і купили дві поменше – одну для нас, іншу для Артема та Мані.

Минули роки, у них народилися діти, але фінансові труднощі зберігалися і справа дійшла до розлучення. Артем залишив квартиру, яку ми купили для них, Мані та дітям.

Він справлявся з виплатою аліментів, допоки не втратив роботу і не зміг сплачувати оренду. Тоді він переїхав до нас до однокімнатної квартири.

Я сказала Артеме: “Добре бути щедрим, коли ти заробив достатньо на цю квартиру.

У тебе є два місяці, щоб розібратися зі своїм житлом. З нами ти жити не будеш. Шукай жінку з житлом або повертайся до дружини та дітей.

Ми з твоїм батьком хочемо спокійно дожити до старості. Ми зробили для тебе все, що могли! Ми вважаємо, що Артему, дорослому чоловікові, час самому вирішувати свої проблеми і не обтяжувати нас, своїх батьків похилого віку.

КІНЕЦЬ.