На відміну від деяких моїх ровесників, я не бачу нічого поганого, щоб переїхати жити до дівчини.

Квартири у мене немає, а якщо кохана має квадратні метри у власності, то чому я повинен від них відмовлятися?

Живуть люди в такому форматі роками та біди не знають, а от у мене якось не склалося.

Сам я з глибинки, в селі народився та виріс, до певного моменту навіть не думав про переїзд, а потім, у 32 роки, потягнуло на пригоди.

Все почалося з того, що я познайомився з Олею в інтернеті. Красива, розумна, заповзятлива дівчина – встигла побудувати карколомну кар’єру у великій компанії, потім звільнилася і відкрила свою справу.

Заробляє багато, у спілкуванні приємна, до мене одразу перейнялася симпатією. Все б нічого, але жила вона в Польщі.

Ну а я легкий на підйом. Запитав Ольгу, чи не проти, якщо я сам приїду до неї на кілька днів, вона відповіла, що «була б дуже рада». І я, зібравши валізи, вирушив у далеку дорогу.

Звичайно, сумніви в душі були, але як тільки ми зустрілися на вокзалі, все одразу розчинилося – вона виявилася ідеальною. Я їй теж сподобався, і вже наступного ранку Оля запропонувала переїхати до неї остаточно.

З роботою обіцяла допомогти, щодо грошей запропонувала не морочитися. Наче солодкий сон. Так, це саме так і виглядало – я був щасливий, але не збирався сидіти на шиї коханої.

Через 4 місяці почалися проблеми, і пов’язані вони були із покупкою нового стільця на кухню. У старої табуретки обломилася ніжка – я з’їздив у магазин і придбав заміну. Привіз додому, поставив, та забув.

Увечері приїхала Ольга, подивилася на обновку та обличчя її одразу стало холодним і чужим.

– Що це? – запитала кохана таким голосом, ніби розмовляла не зі своїм коханим, а з останнім підлеглим.

– Стілець. А що?

– Ти повинен був порадитись зі мною перед тим, як щось купувати, – дівчина закотила очі, всім виглядом показуючи, що розмова закінчена і подібне вона більше терпіти не стане.

– Чому? Адже це така дрібниця!

– Стілець – дрібниця, згодна. А квартира моя, жодних прав ти ні на що не маєш. Я тобі знайшла роботу, дала дах над головою, живеш фактично за мій рахунок, бо копійчану зарплату витрачаєш на свої бажання. Які купувати стільці, куди їх ставити і як користуватися – вирішуватиму тут тільки я. Ти засвоїв, коханий?

Для розуміння абсурдності того, що відбувається – до цього дня ми не сварилися жодного разу, Оля ніколи не дорікала мені ні грошима, ні тим, що я живу на її території.

Мало того, незадовго до цих подій вона заявила, що докладе всіх зусиль для того, щоб перетворити наш побут на казку і, цитата, «не пошкодує на це жодних коштів».

Ні, я не нахлібник, не подумайте, але почути від дівчини таке після декількох ідеальних місяців життя, без перебільшення, було для мене повним шоком.

– Окей, я тебе зрозумів, – після хвилинної паузи я, нарешті, зміг видавити з себе кілька слів, насилу усвідомлюючи їхній зміст.

– От і добре, – Ольга як ні в чому не бувало полізла обійматися.

– Дуже втомився сьогодні, – я відсторонив дівчину, шкірою відчувши ту огиду, яку вона різко почала викликати в мене, – піду в душ схожу. Можна, дозволяєш у твоїй квартирі скористатися водою?

Наголосивши на «твоїй», я зайшов у ванну і не став слухати, що Ольга бурмотіла вслід. Зрозумів лише те, що вона не хотіла мене образити та визнає, що висловила невдоволення надто різко.

За тиждень я поїхав. Пішов би раніше, але квитків ні на потяги, ні на автобуси не було. Оля не зрозуміла, що трапилося – довелося доступно пояснити їй у телефонній розмові, що не хочу бути нахлібником і не можу вдома почуватися як у гостях.

В результаті колишня послала мене у грубій формі та заблокувала у всіх соціальних мережах. Втім, я розумію, що рухало нею, коли вона вимовляла ті страшні слова. Був у Олі невдалий досвід стосунків, коли хлопець буквально сів на шию, і почалося все з того, що він почав господарювати у квартирі.

Ось дівчина і не витримала – вирішила, що історія повторюється. І як я одразу про це не подумав! Але тепер пізно – сам не хочу продовження цього роману.

КІНЕЦЬ.