Сестра мого чоловіка вимагає від нього, щоб той дав їм багато грошей, ніби то, як на укомплектування племінника, бо той іде захищати Батьківщину.

Але моєму Юрі і без цього важко. До того ж, ми досі не забули той час, коли вони все наше майно собі “заграбастали”. Так склалось у нашому житті, що Юра був змушений поїхати на чужину, щоб грошей заробити. Наша дочка потребувала дорого лікування.

Життя у шлюбі, це велика відповідальність. Все тільки на початку видається таким легким і безтурботним. Та все змінюється з появою дітей. Так в нас було і з Юрою.

Коли народилась донечка, ми зустріли перші випробування долі. Наша донечка Анастасійка часто підхоплювала недугу…

Юра тоді був вимушений залишити роботу і подався на заробітки за кордон, щоб оплатити лікування.

Ще тоді я жила у невістках, та коли коханий поїхав я відчула, що тут чужа і хоч Юра мене переконливо просив цього не робити я все ж таки зібрала речі і поїхала до батьків. На той час мій брат вже одружився і пішов жити окремо.

Батьки самі, а біля мами завжди легше. Адже вона як ніхто інший мене зрозуміє і пошкодує. А потім всі ці важкі події в нашій державі, так Юра і залишається досі там.

Хоч вже дочці набагато краще, і лікування як такого не потрібно, все рівно ми під постійним наглядом лікаря і зайвий раз хвилюємось за все.

Коли вже я трошки оговталась, з полегшенням видихнула, що дочці вже краще, тоді вже і зрозуміла, що аж ніяк не хочу знову повертатись у невістки.

Сказала Юрі, що хочу наші меблі перевезти, речі цінні позабирати, адже тепер будемо своє гніздечко вити у моїх батьків. Та мій Юра мабуть давно зрозумів, що я не буду назад повертатись, тай вже було нікуди, адже там повернулась жити його сестра, після невдалого шлюбу. Привела з собою двох його племінників. І заселилися вони у наших кімнатах.

Юра просив мене не брати нічого, бо якось соромно перед ріднею. “Давай купимо все нове, я грошей передам”.

Але чому так має бути? Мене терзала несправедливість, та все ж таки я послухалась свого чоловіка. Лише поїхала забрати коштовні речі, яких так і не знайшла.

Виявилось, що старший племінник Юри полюбляє “ігри” і продав всі наші цінні речі.

Все пропало, мене лише злість охоплювала по відношенню до цих людей. В нашому ліжку тепер спить сестра Юри, користується нашою постільною білизною.

Одягає деякі мої речі, які я вже й не стала забирати. Нехай, я вже й не хочу нічого брати після цих людей. Лише радію, що живу не з ними, бо біля мами мені, як ніколи добре.

Вчора мені чоловік при нашій телефонній розмові розповів, що його сестра вимагає від нього грошей.

Звинувачує, що той не тут, а за кордоном. Що її сина забирають туди, а ти мусиш повністю його всім необхідним укомплектувати. Що в них кредити і їм не вистарчає коштів, а Юра, як син, повинен попіклуватися про маму.

В мого чоловіка і так совість не на місті, що він там. Він кожен раз рветься додому, а я його прошу ще залишатись, бо розумію, що недуга може в будь який час повернутись, і без його допомоги я сама не впораюсь.

Мій Юра цілий час донатить і лише так себе розраджує.

А тут такі докори від найрідніших йому людей. Як так можна? І чи взагалі вони мають право так себе поводити? Чому сестра мого чоловіка, постійно розраховує на його підтримку і допомогу?

Та як бути моєму чоловікові коли в нього є ще ми, його сім’я?

Джерело