Прочитала історію, як дівчина ненавидить себе з дитинства. У мене схожа життєва історія, лише на відміну від автора, я люблю дітей, хотіла б мати друзів та свою сім’ю.

Я за своїм характером завжди засиджувалася на одних позиціях, замість того, щоб рватися до підвищення, боялася не впоратися. В університеті навчалася заочно, тому й особливо не було друзів.

Якось таки стала керівником відділу, але компанія стала просідати, і відділ прибрали.
В особистому житті була майже цілковита тиша, знайомилася з хлопцями, ходила на побачення, але після кількох зустрічей закінчувалося нічим.

Не знаю, чому не складалося. Поки була молодою здавалося, що колеги по роботі і є твої подруги, оскільки разом гуляєте та розповідаєте подробиці особистого життя.

Але, ні, щойно закінчувалися робочі відносини, пропадала й дружба. У 30 років нарешті зустріла чоловіка, який відвіз мене до села, де ми вдвох стежили за господарством.

Був досить старий будинок із садом, він робив домашні напої, тримав корову, курок, вирощував картоплю. Я здебільшого стежила за будинком і двором, а господарством по займався він, але все одно було дуже важко, доводилося вставати о 5-й ранку, щоб збиратися і їхати на роботу в місто, а ввечері добиратися назад у пробках.

Питну воду доводилося привозити, там була лише придатна для поливу. Але не це найстрашніше, а те, що він любив випити, приходили друзі та засиджувалися допізна.

Розташовувалися в альтанці влітку або в холодні періоди, а я боялася виходити з дому, щоб не нарватися на цих чоловіків.
Якось вони так розгулялися, що почали ломитися в будинок, я замкнула двері, зателефонувала його синові і до його приїзду буквально тремтіла від страху.

Після цього я зібрала речі та поїхала. Це були мої єдині тривалі стосунки близько трьох років.

Зараз мені вже 40 років. Сім’ю не створила, власного житла немає, живу на оренді із сусідками, але планую знову повернутися до батьків.

Завжди мріяла бути коханою дружиною, матір’ю. Ось тепер знаю, що дарма стільки часу витратила на пошуки кохання, а треба було одразу планувати дітей все для себе.

Нещодавно звернулася до клініки, сказали, що вже у віці, бо дуже слабке здоров’я, треба було займатися цими питаннями років на 10 раніше. Іноді мені здається, що життя не склалося через моє невміння танцювати.

Я ніколи не ходила на дискотеки, соромилася, не танцювала на заходах, а сиділа на місці і, напевно, тому справляла враження буки, і мені справді було некомфортно. Іноді просто з різних причин відмовлялася, коли запрошували кудись, де будуть танці.

Ось така, здавалося б, дрібниця вплинула на все моє життя.

КІНЕЦЬ.