– Андрій, так далі жити не можна! Ти вже три місяці не можеш влаштуватися на роботу. Гроші, які були у нас про запас, ми проїдаємо. А чим потім думаєш годувати твого однорічного сина?

Марія зовсім зажурилася, підрахувавши гроші, які залишалися в неї. Ситуація була не з веселих. 

– Та годі тобі, візьмемо у тещі, вперше, чи що, – безтурботно відповів чоловік, збираючись на зустріч із другом. Марія стояла з дитиною на руках і дивилася, як Андрій біля дзеркала приводить себе в порядок.

– Я сьогодні буду пізно. Потрібно обговорити з товаришем одне питання. Якщо все вдало складеться, то в мене буде робота.

Чоловік звично поцілував дружину та пішов. Марія, почувши звук вхідних дверей, що закриваються, приречено зітхнула. Син неспокійно закрутився і їй довелося опустити його на підлогу. Дитина тільки навчилася ходити. Молодій мамі доводилося контролювати кожен крок малюка, який неодмінно хотів дослідити всі шафи, вивернути звідти весь одяг та поекспериментувати з крупами на кухні.

Лише через 2 години, уклавши дитину спати, Марія заварила собі чай і сіла на кухні. Вона думала, що їй робити далі. Як і більшість молодих дівчат, які виходять заміж, Марія 2 роки тому представляла своє сімейне життя набагато романтичніше. У неї в голові був повний набір тих шаблонів про сімейну ідилію, які так поширені в жіночих романах та серіалах.

Сімейне життя Марії виявилося суцільною прозою. Через кілька місяців після весілля вона завагітніла. Пара не планувала так швидко появу дитини і саме тоді Андрій почав холонути до неї. Вагітність давалася Марії важко, вона часто лежала на збереженні.

Чоловік рідко відвідував її. Марія невдоволено звинувачувала чоловіка у байдужому ставленні до неї та відсутності кохання. Вона розуміла, що робить неправильно, але нічого не могла з собою вдіяти.

– Нічого, – втішала по телефону Марію її мама. – Ось народиш, він візьме дитину на руки і вгамується. Чекай, доню. Така наша жіноча доля, – зітхала мама.

Та тільки після народження дитини нічого не змінилося, навпаки, стало гірше. Всі турботи про дитину та будинок лягли на її плечі. Андрій вважав за краще довше залишатися на роботі або пропадати у численних друзів. До того ж, чоловік зовсім не давав Марії грошей на сімейні витрати.

-Я ж працюю, а ти на моїй шиї сидиш, нічого не робиш і навіть з дитиною не справляєшся. Як не прийду додому – на кухні брудно, все розкидано. Мій одяг не випрасуваний. Я вже не говорю про нормальну вечерю, забув, коли їв домашню їжу, весь час на напівфабрикатах, – постійно дорікав Андрій Марію.

А що вона могла йому сказати? Що у дитини зубки ростуть, і вона не спить вдень, заспокоюється лише на руках у мами? Спробуй тут приготуй щось! Але на всі аргументи дружини Андрій відповів: – Ось моя мама справлялася. І будинок тримала, і мене виховувала. І не жалілася, що їй ніхто не допомагає.

Коли дитині виповнилося 8 місяців, Андрія скоротили на роботі. – А що мені турбуватися, я нову роботу швидко знайду. Нехай ця фірма переживає, що звільнила такого цінного співробітника, як я, – посміювався чоловік.

Марія лише мовчки слухала хвальбу чоловіка. Її дуже хвилювала перспектива залишитися без грошей із маленькою дитиною. Вона відразу ж переконала чоловіка шукати нову роботу, сама сиділа на сайтах пошуку роботи, відправляла резюме Андрія на кожну вакансію. Чоловік справно ходив на співбесіди.

Минуло 2 місяці безплідних пошуків роботи, і Андрій раптом передумав. — Досить мені вже соромитися. Я ходжу на ці співбесіди немов подачку випрошую. Уявляєш, вони мені пропонують якусь посаду старшого помічника молодшого двірника за 5 копійок. А просять, щоб я і комп’ютер знав, і досвід роботи щонайменше 5 років, і працювати мало не 7 днів на тиждень. Небодобство якесь. Зачекаю поки що, наберуся сил.

“Сил” він набирався лежачи на дивані або зустрічаючись із друзями. Андрій навіть не подумав, що він може викрутитися випадковими заробітками, а на що жити Марії та дитині? На одні декретні виплати багато не зробиш. Марія подзвонила свекрусі. – Чи не могли б ви поговорити з Андрієм? До мене він зовсім не дослухається. Роботу перестав шукати. Півдня вдома сидить, увечері йде до друзів. Мені зовсім не допомагає ні з дитиною, ні по господарству. Грошей дуже не вистачає, – скаржилася вона.

– Ну, ти вигадуєш, люба. Це який же чоловік возитиметься з маленькою дитиною? Де це ти таке бачила. Це жіноча робота. Бракувало ще, щоб мій синочок соплі малюкові витирав.

Ось так і вийшло, що після двох років шлюбу у Марії на руках була дитина, чоловік лежибока і моралі від свекрухи – яка вона погана господиня і дружина. Велике безгрошів’я і постійне недосипання.

Марія сиділа на кухні, пила чай і думала, що їй із цим усім робити. Висновок напрошувався сумний. Розлучення. Але на що жити, як працювати поки вона в декреті? Треба шукати підробіток на віддаленні, думалаа про себе Марія, потім подам на розлучення.

Квартира, в якій вони жили, належала Марії та її мамі. Оксана Віталіївна вийшла заміж і поїхала до чоловіка в інше місто. Підробіток Марія знайшла майже одразу. Перший місяць роботи приніс зовсім мало грошей, але на другий місяць було вже краще. Марію нарешті перестало хвилювати питання, на що вона житиме.

Андрій також перебивався випадковими підробітками у друзів. Він дедалі частіше десь затримувався і навіть не приходив ночувати. Марія починала звикати до такого життя і навіть передумала розлучатися. Якби не одна подія. Якось вона прибирала в квартирі і виявила, що її золота обручка зникла з коробочки, в якій вона зберігала свої прикраси.

Вона ледь дочекалася чоловіка. – Андрій, ти навіщо взяв моє обручку? Це бабусин подарунок.

Чоловік навіть не приховував, що це він узяв обручку. – Ну, та я взяв. Відніс до ломбарду і здав. Мені потрібні були терміново гроші, а ти все одно це кільце не носиш. Ось я знайшов йому найкраще застосування, – спокійно казав Андрій. Марія застигла. Вона дивилася на чоловіка і не розуміла, як можна було бути такою наївною.

2 роки прожила з цим дріб’язковим і порожнім чоловіком. – Так, мій терпець закінчився. Забирай свої речі та йди звідси. Я подаю на розлучення.

Андрій здивовано глянув на дружину. – Яке розлучення? Ти що вигадуєш? Куди я піду?

– Підеш до своєї матері. Це моя квартира. Пожив і вистачить.

– Подумаєш, королева знайшлася. Кому ти потрібна з дитиною? – зневажливо відповів Андрій. Він швидко закинув речі у сумку і пішов. Марія заплакала.

Подружжя розвели. Дитина залишилася з Марією. Через місяць після розлучення якось увечері до неї в гості прийшла її колишня свекруха Євгенія Юріївна. – Не дивуйся. Я прийшла не сваритися, а поговорити, – заявила вона.

Марія подумала, що колишня свекруха прийшла до неї, щоб побачитись з онуком, але вона помилилася. Онук колишню свекруху зовсім не цікавив. – Я ось навіщо прийшла. Хочу тобі сказати – у тебе дитина, йому потрібний рідний батько. Ви з Андрієм не зрозуміли один одного. Я пропоную тобі забути про гонор, подумай краще про дитину. Ти маєш повернути йому рідного батька.

Колишня свекруха так наполегливо почала вмовляти Марію, що вона навіть розгубилася від несподіванки. – Ти не уявляєш, як Андрій переживає, – продовжувала Євгенія Юріївна. – Він дуже шкодує, що не цінував ваших стосунків. Він кається і хоче повернутися назад.

– Це Андрій вам сказав? – недовірливо запитала Марія.

– Звичайно, я ж бачу, як мій хлопчик переживає. Він у мене живе, і в мене просто сил нема дивитися на його переживання. Повертай чоловіка до родини. Я тобі допоможу. Я зараз йому подзвоню і порадую. Ти ж згодна?

Марія розуміла, що щось тут не те. Аж надто м’яко стеле колишня свекруха, дуже вже намагається повернути сюди Андрія. – Ви знаєте, мабуть, можна зробити так. Нехай Андрій поки що залишається у вас жити, а нас відвідуватиме. Або ми з сином ходитимемо в гості до вас.

– Які ще гості! Андрій має жити у тебе. Через те, що Андрій не працює і вдома сидить, моє особисте життя на межі. Тож забирай чоловіка до себе. У вас дитина, ось нехай він і живе з вами, – проговорилася колишня свекруха.

– Тобто ви хочете мені повернути Андрія, оскільки він заважає займатися особистим життям, – уточнила Марія.

– Ну, не зовсім так, – ухильно промовила Євгенія Юріївна. – Андрій сумує, він соромиться говорити про це. Нехай він переїжджає до тебе, і всі будуть задоволені.

– Що ж він сам мовчить? Соромиться? А роботу так і не знайшов? – Марія засміялася. – Ні, дякую. Від вашої пропозиції я, мабуть, відмовлюся. Я нове життя почала, а ви мені пропонуєте знову стати на старі граблі.

Але Євгенія Юріївна все вмовляла її забрати Андрія. Марія перестала її слухати і зайнялася малюком. На онука колишня свекруха навіть не дивилася. Зрозумівши, що їй тут більше не раді, Євгенія Юріївна пішла, назвавши Марію безсердечною.

І як я відмовилася від такого подарунка, з усмішкою подумала сама Марія і взяла на руки сина. Вона була впевнена, що все тепер буде добре.

КІНЕЦЬ.