Я обожнюю свята! Ось правда! І за кілька днів до святкової події я зазвичай перебуваю у радісному хвилюванні. Уявляю, як близькі зрадіють моїм подарункам. Передчуваю те почуття радості, коли сама відкриваю подарунок, дбайливо приготований для мене.

Цього року я з особливим трепетом ходила магазинами та обирала подарунок для доньки на 8 березня. Ну, а як інакше? Адже нашій дівчинці вже п’ятнадцять років. А отже, потрібно подарувати щось таке, що запам’ятається надовго.

Знаючи те, що Іра, як і будь-яка дівчинка її віку, любить прикраси, я купила їй золотий ланцюжок з підвіскою.

І ось я вдома! Подарунок, який я так старанно обирала, упакований та захований, щоб донька не знайшла його заздалегідь.

З чоловіком тему подарунка для Іри ми не обговорювали. Тому я вирішила йому поки що нічого не говорити, боячись того, що він розкаже все дочці.

Але, як не дивно, Володя ввечері сам завів розмову про те, що настав час вже щось купити нашій дівчинці на свято. Новину про те, що я вже придбала подарунок, чоловік сприйняв, як на мене, з полегшенням. Ну що вдієш, якщо він не любить ходити по магазинах.

Ланцюжок чоловікові сподобався, і я ще раз нагадала йому, щоб він у жодному разі не проговорився. Запевнивши мене в тому, що він буде тримати язика за зубами, чоловік взяв коробочку з прикрасою і навіщось відніс її до себе у кабінет. До свята залишалося три дні, а мені вже не терпілося побачити щасливі очі доньки, коли вона відкриє свій подарунок.

Ранок 8 березня розпочався із дзвінка чоловіка. Він того дня рано поїхав з дому, і я підозрювала, що Володя готує нам сюрприз. Не чекаючи нічого поганого, я відповіла на дзвінок.

– Зі святом, моя кохана! – Голос чоловіка пролунав якось невесело і напружено.

– Дякую. Щось трапилося? – Злегка хвилюючись, запитала я.

– Та не те щоб сталося. Просто я хотів поговорити з тобою про подарунок, який купила ти доньці.

– Слухаю…

– Ти тільки не ображайся! Я подумав, що Іра надто мала ще для таких речей. Розумієш, золото більш підходить зрілим жінкам.

– І що? – я подумала, що чоловік запропонує мені обміняти прикрасу на якусь дешевшу, наприклад, зі срібла і вже приготувалася заперечити.

– Я вирішив, що нема чого такому подарунку пропадати й вручив його своїй мамі, – продовжив чоловік. – Ти б бачила, як вона була рада! Мама передає тобі привітання зі святом.
– Володя, ти ж зараз пожартував, так?! – від несподіванки я навіть втратила мову.

У душі я розуміла, що чоловік не любить розіграшів, і намагалася підібрати слова його мерзенному вчинку.
– Володя, ти зараз же поїдеш і купиш такий же ланцюжок для дочки! – перейшла на крик я. – Ти зрозумів?!

Мене душили злість та образа. Я вже ледве стримувалась, щоб не зірватися на образи в адресу чоловіка та його матері. Чоловік зрозумів, що я на зла, і пообіцяв заїхати до крамниці.

Вечір 8 березня пройшов у напруженій обстановці. Перед вечерею Володя, червоніючи, вручив подарунок дочці від нас двох. Точно такого ж ланцюжка не виявилося, і він вирішив купити схожий. Але то була біжутерія, нехай і вкрита позолотою.

Дочка, яка ніколи не вміла вдавати, сухо подякувала нам. Але подарунок не вдягла.

– Ну і як ти почуваєшся? – Запитала я чоловіка, коли ми залишилися одні у своїй спальні.

– Може не варто у всьому звинувачувати мене? – різко відповів Вова.

– Ну, зауваж, не я вкрала подарунок доньки. І не я подарувала його чужій людині!

– Мені мати не чужа людина! – чоловік підвівся з ліжка і пішов до себе в кабінет.

Після того випадку я довго не могла нормально спілкуватися з ним. Було прикро і гидко від того, що я одружена з людиною, яка змогла так низько вчинити. Свекруха, яка зателефонувала подякувати мені за подарунок, звичайно ж, дізналася, що цей подарунок, який вона вважає своїм, належить Ірі.

Роздмухувати подальше продовження конфлікту я не стала. Але не тому, що пробачила чоловіку, а тому, що не хотіла, щоб дочка дізналася гірку правду про вчинок батька.

КІНЕЦЬ.