Як же я заздрю жінкам, у яких є дорослі доньки! Все-таки правильно в народі кажуть: “Син до вінця, а дочка до кінця”. Дівчинка і допомогти приїде, і онуків понянчити привезе, і поради попросить.

Навіть коли ти на пенсії, життя вирує, а ось із сином усе по-іншому. Ти в нього всю душу вкладеш, а він закохається, одружиться і зникне з твого життя. Мій такий самий. Після весілля повністю розчинився в чужій родині.

Бігає на задніх лапках перед тещею: привези-відвези, на дачі город скопай, із ремонтом допоможи. Усе робить для нової мами. Усі в родині невістки ідеальні, а ось рідна мама не при справах.

Забута стара, на яку тільки образи й сипляться. Мовляв, не допомагаю я зовсім. Ну а чим допоможе літня жінка на пенсії? Так, я своїми силами зібрала на двокімнатну квартиру. Зараз здаю її і живу на дачі.

Яка-ніяка зайва копійка до пенсії. Одного разу син став у позу і заявив, що я могла б їх із дружиною пустити у квартиру, якби я була нормальною матір’ю, а так рідна кровиночка змушена на орендованому житлі тулитися.

Питаю: а що ж батьки невістки з квартирою не допоможуть? Парирує, що в них немає на це коштів, а так би останнє дітям віддали, бо вони нормальні батьки, а я скупердяйка.

Боляче він мені тоді на почуття провини натиснув. Навіть подумувала й справді їм квартиру віддати, але в останній момент відмовила. Ти їх впустиш, а на вихід уже не попросиш.

Так би залишилася без житла, а тещу все одно не переплюну. Куди вже мені! За півтора року після весілля ми зовсім віддалилися одне від одного. І невістка вже не така привітна й люб’язна, як була раніше.

Син дедалі рідше дзвонить і приїжджає. Оголосили бойкот «поганій» старій, а мені всього лише хочеться крихту уваги й подяки за все, що я для нього зробила, але ж ні, я й цього, виходить, не варта…

КІНЕЦЬ.