Мама бідкалася:

– Ну так, звичайно, ніяких грошей не вистачить, у вас же все, вибачаюсь, на вихід іде! Хіба можна стільки на їжу витрачати! Як тут платити іпотеку? Кілограм яловичини – це тиждень можна їсти і перше, і друге, а в тебе – на один раз за стіл сісти!

Я зробила одну величезну нісенітницю. Власне, не сама зробила, а з подачі власної мами. У мого чоловіка була спадкова кімната в комуналці.

– Продамо, – вирішив Сашко, коли ми побралися, – візьмемо в іпотеку трикімнатну квартиру. Адже діти у нас будуть, сподіваюся, і не одна дитина.

Я тоді працювала, чоловік працював, не сумнівалися, що ми впораємось. На 3-му році спільного життя ми дізналися, що скоро станемо батьками, очікувано і до нашої з чоловіком радості. Скільки можна тягнути з народженням дитини, іпотека років на 10-15, а нам тоді буде вже за 40.

– Двійня? – ахнула мама, дізнавшись результати обстеження. – Та як же ви впораєтеся? Я вже не кажу про те, що це подвійний клопіт, адже двом відразу треба всього в 2 рази більше!

А ми з Олександром були раді. І навіть дізнаватися стать майбутніх дітей навмисно не стали, закуповуючи все нейтральних кольорів, але в подвійній кількості.

-Не дарма трикімнатну брали, – говорив задоволено Сашко, – як знав я, що сім’я велика буде.

Перед народженням діток мені довелося похвилюватися: у чоловіка негаразди були з роботою, він оголосив, що деякий час отримуватиме набагато менше, ніж раніше. Та й зрозуміло, часи які не прості настали.

– Або все назад повернуть, або нову роботу знайду, – заспокоював мене чоловік, – не сумнівайся, вирулимо.

– Мене на пенсію виправджують, – «втішила» і мама за тиждень до терміну, – а пенсія, сама знаєш, яка. Як комуналку платити і жити на що, я вже не кажу про те, що тобі нічим допомогти буде.

Про те, що мені допомагати не треба, я сказала одразу: діти наші, наші проблеми. Ми дорослі люди та руки-ноги на місці. Але мама обурилася:

– Добре тобі не допомогати, ти впораєшся, ти заміжня, а я на що житиму? Ніякого розуміння та співчуття до матері!

Мама моя з батьком розійшлися ще до того, як мені народитися. Жила мати тоді з батьками, я бабусю з дідом пам’ятаю, але не дуже добре. Все життя ми з мамою у двійці, що залишилася від маминих батьків, і прожили. Мама сама казала, що жили непогано:

-Нам двом завжди всього вистачало. Я отримувала відносно добре, та й аліменти все ж таки тато твій платив.

Після того, як народилися наші син та донька, мама знову прийшла та завела розмову.

– Ти просто не знаєш, не уявляєш поки що, як це буде, з двома дітьми, а чоловік на роботі. Мені з тобою батьки допомагали і то я з ніг валилася, бувало. А тут двійнята, а підростати почнуть?

І зрештою мама озвучила свою пропозицію:

– Все одно мені до тебе бігати, хіба я зможу залишити тебе з дітьми одну. Так можна все з користю зробити. У вас є 3 кімнати. Внукам коли ще ті окремі знадобляться, давайте я до вас переїду. Допомагатиму, а мою квартиру під оренду. Ось вам і на іпотеку! А разом і жити дешевше. Один казан завжди вигідніший.

Я із чоловіком порадилася. Звичайно, Сашко сприйняв новину про те, що теща тимчасово переїде до нас, без особливого ентузіазму, але не відмовив.

– Якщо так тобі буде простіше і спокійніше, я згоден. Це ж не назавжди? Відправимо дітей до садка і теща до себе повернеться?

На всі запитання я відповіла ствердно, адже я і сама так думала. Мама переїхала до нас, знайшла орендарів на свою квартиру. З оренди ми справді стали платити іпотеку, а пенсію у мами не забирали зовсім.

– Ну тоді я збиратиму, – вирішила мама, – якщо ви мене годуєте, то я відкладати зможу. Подивимося, на що. Може для онуків що куплю, можливо ремонт після квартирантів в моїй квартирі доведеться робити.

Перший місяць все було тихо та спокійно. Мама мені допомагала з дітьми, чоловік скоро влаштувався на нову роботу, і наш дохід цілком відновився. Готувати у своєму будинку я воліла сама, але поступово, поступово, мама почала коментувати наш раціон та наші витрати.

– Куди ти стільки відбивних насмажуєш? – питала вона невдоволено, заходячи на кухню. – Мені половинку, тобі половинку, ну добре, цілу з’їж, чоловіку одну. А куди ти їх уже цілий контейнер насмажила?

Ага, мого двометрового Сашка, який працює фізично, однією відбивною нагодувати ситно – фантастика, та й із собою на роботу він бере. І все це я спокійно пояснила мамі.

– Рису побільше йому поклади, – це було приблизно через тиждень, – Не одні ж котлети наминати!

Сашко так і застиг з виделкою зі шматком котлети.

– А що я такого сказала? – здивувалася мама зі мною наодинці, коли я їй вимовила за те, що заглядає зятю до рота, – Так харчуватися – жодних грошей не вистачить! Можна і 2 кілограми яловичини вм’яти за один раз. Смачно, розумію, але ж він повинен розуміти, що левова частина доходів іде на його їжу!

– Але ж він на неї і заробляє, – кажу, – він працює фізично, він чоловік, йому треба м’ясо, та й я м’ясо люблю. Так незручно вийшло.

– А що незручного, – мама повернулася до розмови наступного дня, – ось я з батьками і з тобою жила. Сідаємо за стіл вечеряти, так на тарілці по маленькому шматочку гуляшу та картопляна товченка гірочкою, а ще капуста квашена або огірочки солоні. І не треба мені розповідати, що я не знаю, скільки їдять чоловіки, а я бачила, скільки їв батько.

Дід працював у школі вчителем малювання, зростом він був 160 сантиметрів. Порівняла теж. Чоловіка мого – на будівництві муляра та батька – вчителя. Сашко на 2 голови вище за мого діда.

– Ну і ну, – коментує мама ще за тиждень увечері, – я ж бачила, як ти тиждень тому сало солила. І десь сало? У морозилці маленький шматочок залишився.

І сказано це було так, щоб зять чув, він саме підійшов відрізати собі сала на бутерброд.

– Мамо, – не витримала я, – перестань дорікати шматком мого чоловіка. Нехай їсть. Він, зрештою, їсть на свої гроші.

– На свої? – не витримала мама. – Не на мої? Їв би він, якби з оренди моєї квартири грошей не було? А? Я за вашу іпотеку плачу, із вашими дітьми сиджу, а слова сказати права не маю?

Ну, так розсудити, якби не жила мама у нас, не залишалася б у неї пенсія недоторканою, орендарі платили за квартиру 8 тисяч, 2 з них – йшло на оплату маминої комуналки. На іпотеку ми із чоловіком доплачували стільки-то тисяч. Я теж рахувати вмію, про що мамі і сказала. Після суперечки, добре, що не за чоловіка, мама пообіцяла більше зятя не чіпати.

– Борщу відро за два дні! – не виконала мама своєї обіцянки через 2 тижні, коли Сашко у вихідний налив собі тарілку добавки. – А ще й друге їсть, і компот із булкою! На білий стілець працюємо, туди гроші і зливаємо.

Чоловік демонтративно вилив тарілку в унітаз і сказав мені, не зважаючи на маму:

– Напевно, ти зможеш обійтися з дітьми без допомоги тещі? Я втомився слухати про те, що мене не прогодувати, що я забагато їм. Я втомився від докорів у моєму домі.

Двійнятам було по 4 з невеликим місяці. І так, я обійшлася без допомоги мами, аби не було вічної напруженості в будинку. Мама розплакалася:

– Я віддала в оренду квартиру, чужих людей туди пустила, щоб вам допомогти! Я з дітьми няньчуся з вашими! Коли ви просили, я одразу прийшла на виручку. А тепер ви виставляєте мене?

– Мамо, – кажу, – але все було зовсім не так, ми не просили тебе здавати квартиру і переїжджати до нас для допомоги! Та й яка тепер різниця, якщо зрозуміло, що разом жити не виходить. Ти дратуєшся на мого чоловіка, чіпляєш його, а він господар у домі!

Але мама вирішила забути про те, як і з чого все починалося. На два тижні, що мама дала своїм орендарям на пошук іншої квартири, вона з’їхала до своєї рідної сестри, розповідаючи, як дочка та зять не оцінили її безкорисливості та допомоги.

– Потрібна була вам мати – покликали, а не потрібна стала – виставили її за двері! Які ж ви невдячні! – зателефонувала мені тітка після події. – Мати тебе виростила, вигодувала, одна піднімала і що у відповідь? Могла б захистити її перед чоловіком. Вона вас утримувала весь цей час, а ви! Навіть слухати не хочу, що все було не так!

Підсумок такий: з тіткою я припинила спілкування взагалі. 4 роки мій чоловік не спілкується з тещею, я спілкуюся, але дуже натягнуто. Внуків бабуся не бачить, до себе не забирає, до нас не приходить. Позиція жертви невдячної доньки та зятя-нахлібника досі з неї не зіскочила.

Навіщо я це розповідаю? Ділюсь, хочу послухати поради та побачити коментарі. А може бути, комусь і застереженням стане моя історія.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Джерело