Ми купили хату у селі, а коли зайшли всередину, то я не могла стримати слі3, а чоловік ледь їх приховав!

 

– Я надіюсь, раптом у них просто сил не вистачило забрати все, чи вони хворі?

– Ну, давай я зараз подзвоню тій парі та запитаю номер батьків, а тоді їм зателефонуємо.

Слухавку підняла бадьора жінка середніх років.

– Ой, нащо воно нам? Знаєте, скільки такого добра вона нам надсилала? У жоден сміттєвий бак не влізе! Стара здуріла на старості, от і займалась дурницями, – говорила вона, а мій чоловік навіть не став далі слухати, поклав слухавку.

– Котик, а може це стане чудовим початком твоєї нової книги, – запитала я у чоловіка, який давно займався письменницькою справою.

– А якщо вони потім прочитають і в суд…

– Ой, ти їх бачив! Вони родину свою не цінують, думаєш, знають, як це книги читати?

Чоловік дуже хотів написати за цими листах книгу, але вирішив упевнитися у тому, що їхня родина буде не проти. Відправився до них, і вони дали письмовий дозвіл на їх використання, їх навіть не цікавило, про що саме книга буде.

Доки мій чоловік упорядковував листи, я відправилась до льоху, щоб навести там лад і знову не могла стримувати сліз. На поличках стояли банки з ретельно приклеєними надписами – «Малинка для моєї білочки Оленки», «Смачні огірочки для Антончика» і так далі.

Розібравшись з листами, ми встановили, що у старенької було аж 5 дітей, проте їх всіх не було серед живих, залишалась лише одна, яку цілу гору маминих родинних цінностей записала до «непотребу».

Жінці було 89 років, а вона продовжувала закатувати банки для своїх онуків та доньки з любов’ю, надіючись, що вони незабаром приїдуть, все скуштують. Чого їй тільки вартували ці зусилля, а вони….

Вони просто вирішили обірвати всі зв’язки з родинною. Я навіть не знаю, як можна назвати таких людей…

Джерело

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩