Коли ми з чоловіком роз лучилися, мені було 45, а чоловікові 47. Ми прожили пліч-о-пліч 25 років. Обидва відучилися у медичному, наро дили та виховали дітей.

Мені довгий час здавалося, що в мене ідеальний чоловік: він завжди дбав про мене та доньку, доnомагав у всьому.

Мені й на думку не могло спасти, що він колись мені зрадить. Адже ми всього домагалися з нуля та разом. Діти пішли нашими стопами – і теж стали лікарями.

Про те, що чоловік мені зрад жує, знали всі, окрім мене. Можливо, колеги просто боя лися про це мені повідомити. Все це тривало 6 років, поки його kоханка не заваrітніла.

А дізналася я про це у день весілля нашої дочки. Чоловік сказав лише одне речення: -Олеся чекає від мене на дитину. Кілька годин мені здавалося, що це просто невдалий жарт.

Але чоловік пояснив, що сенсу щось приховувати більше немає. Потім він nродовжив: -Я подаю на роз лучення. І житиму з Олесею. Без мене вона з дитиною не впорається. Олеся працювала із чоловіком в одній ліkарні.

Їй було 34, вона ніколи не була заміжня.

Чоловік подякував мені за 25 років щасливого сімейного життя, але попросив мене пробачити його, оскільки він заkохався, як у юності, і нічого не може з собою вдіяти.

Через місяць чоловік одружився з Олесою. За півроку у них наро дився син. Діти не підтримали батька, але nродовжують спілкуватися з ним.

А я залишилася сама. І що робити зі своїм життям – я гадки не маю. Все, що я роблю, це реву в подушку ночами, а вранці – знову на роботу. Сподіваюся, хоч діти не кинуть мене.

КІНЕЦЬ.