Мого чоловіка звуть Митрофан – і це ім’я мене дуже бентежить. Пам’ятаю, коли ми почали зустрічатись, я намагалася не знайомити його зі своїми подругами, а батькам я навіть імені його не називала.

Познайомилися вони з ним лише за кілька днів до весілля. Потім я довго пояснювала чоловікові, чому батьки гадали, що він Михайло.

Так, я збрехала, але в РАГСі брехати було вже безглуздо. Подруги довго з мене сміялися. Деякі навіть пропонували мені змінити своє ім’я на ”Марфу” – щоб точно відповідати.

Але вся справа в тому, що мій чоловік наро дився і виріс у столиці. Його батьки були досить-таки інтелігентними людьми, що лише підливало вогонь у чашу моєї цікавості.

Якось я не витри мала, і запитала свекруху про вибір імені для свого сина. І ось, що вона мені розповіла: ”У школі у мене був однокласник з ім’ям Митрофан.

Його всі хвалили, він добре навчався, займався спортом. Усі дівчатка нашого класу були заkохані у нього. У тому числі і я. Плюс до всього, я вважаю, що доля людини безпосередньо пов’язана з її ім’ям.

Чоловік не хотів так називати свого сина, але я сkандалила весь вечір – і в результаті перемогла”. Що стосується особисто мого чоловіка – то йому взагалі байдуже.

Він каже, що я перша дівчина у його житті, яка так зациклена на його імені. -А нічого, що нашу доньку однокласники будуть дражнити “Бабусею Митрофанівною”?

-Ну і що? -Як що? Не розумієш, що наша донька комплексуватиме з цього приводу?

-Не говори дурниць. Я розумію, що тягти чоловіка до паспортного столу безглуздо: він точно не змінить свого імені, адже всі вже звикли. Але мені якось неспокійно на душі за нашу дочку.

КІНЕЦЬ.