Я ось лише зовсім нещодавно, несподівано, дізналася, що мій чоловік узяв чомусь кредит. І Михайло спокійно три роки платив його мовчки, не кажучи мені ні слова про це, як не дивно.

Я навіть не знала нічого, дуже непросто уявити зараз все це. Ну чому було не сказати мені про таке своє рішення? Ми ж сім’я одна, у нас же все має бути спільним. Секретів між нами ніколи не дуло.

У нас з Михайлом двоє діток, дві доньки 2 та 5 років. Я не працюю, зараз сиджу вдома, в декреті.

Гроші нам у цей період дуже потрібні, могла б піти на роботу я і гроші заробляла б, але ми з чоловіком вирішили, що діти зараз для нас важливіші, тому свій декрет я сидітиму вдома і приділятиму час їм, так буде краще для всіх.

Все найнеобхідніше для життя є, а подорожі, ресторани та коштовні різні розваги ми дозволимо собі трішки пізніше, коли буде така можливість, коли дітки трішки підростуть і часи будуть легші. Ну не завжди ж діти будуть маленькими наші, коли подорослішають – стане легше нам усім тоді.

А ось на тек давно, десь пару тижнів тому я, випадково для себе, знайшла папку з документами про те, що мій Михайло мій три роки тому брав для чогось кредит – на величезну, як для нашої сім’ї, суму. Для мене було це такою несподіванкою, що й словами не передати.

А я сама, виходить, весь цей час про цей кредит була ні слухом ні духом. Судячи з документів, які мені попалися на очі, в даний час кредит вже виплачений, причому, закритий зовсім нещодавно. Десь пару місяців тому чоловік мій вніс останній платіж в банк і все, розплатився.

Коли я йому сказала, що про все знаю, Михайло відразу сказав, щоб я не хвилювалася, він все виплатив вже сам. А гроші він брав своїй мамі на лікування, адже іншого варіанту не було. Вона у нього дуже просила, казала, що він остання надія її.

Михайло виправдовувався, що просто не хотів мені говорити, щоб я не хвилювалася, що в нас не вистачить грошей. А так вже все добре, він борг віддав і тепер ми з ним нікому нічого не винні і можемо й далі продовжувати жити спокійно, тепер ми трішки дільше собі дозволятимемо витрачати на життя і продукти купуватимемо кращі.

Я якось так в душі образилася на свого чоловіка і досі не можу зрозуміти, як можна було так вчинити, не порадившись зі мною, навіть у такому питанні. Хоча він платив все сам зі своєї зарплати, я це чудово розумію, але ж це наші спільні гроші. Я на дітях своїх щодня економила, щоб він кредити брав для своєї мами. Якби я так вчинила б, точно мені б ніколи не пробачив чоловік.

А свекри знали всі ці три роки, що її син за неї свої власні гроші віддає, які в сім’ю не приносить, і нічого мені не сказали, жодної гривні не дали зі свекром синові, коли він виплачував за неї кредит.

Тепер я живу у постійних роздумах, хвилююся, а раптом чоловік мій знову кредит якийсь взяв і гроші з дому несе туди. Що мені робити і як далі бути? Я вже не вірю словам Михайла, у мене постійно одні сумніви і недовіра якась до чоловіка. Що тут робити, як далі бути? Хіба можна вірити людині?

Фото ілюстративне.

Джерело