Наша мама вийшла заміж чотири роки тому, їй на той час було вже 60 років, ми з моєю сестрою Тетяною були вже дорослі! – розповіла мені якось однокласниця Вікторія. – У Тетяни вже своя сім’я була, дитина, я жила з хлопцем, зараз розлучилися з ним, але я хочу розповісти трохи не про це.

За маму ми з сестрою були щиро раді, звісно, завжди хотіли, щоб в неї життя склалося гарно. Вона ростила нас одна, важко їй було дуже, батька рано не стало у нас. Жила заради нас всі ці роки, скільки я себе пам’ятала. Працювала мама багато часу на двох роботах, втомлювалася постійно, щоб у нас все було, щоб ми жили не гірше ніж люди.

Освіту нам дала мама хорошу, поставила на ноги, ми з сестрою їй дуже вдячні за все це. Ніколи не забудемо, що вона зробила для нас, адже бачили, як їй важко все це давалося.

Мама Вікторії і Тетяни жінка проста та дуже добра. З дочками у неї завжди були чудові стосунки – жила лише для них, завжди старалася, іноді не шкодуючи ні сил ні грошей. Батька не стало дуже рано в дівчат, коли Вікторії виповнилося п’ять років, а Тетяні одинадцять, і з того часу про своє особисте життя Лідія Василівна зовсім забула назавжди. Ніяких чоловіків поруч з мамою дівчинки в дитинстві не бачили.

Мама крутилася і крутилася, щоб дочки жили не гірше людських дітей. Дівчата завжди добре одягалися, щороку подорожували, хоча й недалечко і недорого, відвідували гуртки, які їм подобалися. В квартирі у них було завжди чисто та затишно, пахло свіжою випічкою та смачними стравами. Доньки по мірі своїх сил допомагали матері по будинку.

– Я якось раз, років у вісімнадцять вже, маму одного разу запитала, чому вона заміж не вийшла вдруге і не влаштувала своє особисте життя, – розповідає Вікторія. – Вона тільки якось сумно так ніби посміхнулася – не треба мені цього, мовляв, пусте все, головне в житті – діти! Каже, ну ось найшла б я собі якогось чоловіка, думала б лише про себе, привела його в свій будинок, як вам з сестрою було б? А раптом би не зійшлися характерами?

А раптом би він недобре ставився до вас з нею? Ну, я тоді не могла цього зрозуміти. Кажу, мамо, так ти вибрала б нормального чоловіка, доброго, якусь хорошу людину. З якого дива він би став недобре ставитися до нас? Але мама тільки посміхалася у відповідь і більше нічого не говорила. Таке враження було, що вона вважала, що я нічого не розумію в житті.

Роки минали, дочки встали на ноги, обидві працювали, жили вже окремо. І в якийсь момент мама познайомилася з цим дядьком Степаном. Вони довго спілкувалися просто так, ходили гуляти, їздили на дачу. багато часу проводили разом. А потім мама обрадувала дочок – я, мовляв, здається, виходжу заміж!

– Ми справді були щиро раді за маму – все-таки совість у нас якось не на місці була, що ось ми роз’їхалися, а вона одна залишилася, ми ніби як покинули її тепер! – розповідає Вікторія. – А удвох з близькою по духу людиною, як-не-як, веселіше жити. Дядько Степан нам спочатку сподобався: доброзичливий, працьовитий, наче щирий такий.

Добудовував будинок, покликав маму жити туди. Вона завжди мріяла жити на природі. Але дачі у нас не було, та у мами і часу раніше не було працювати на землі, хоча вона так багато років думала про це. А тепер, на пенсії – в самий раз!

Лідія Василівна здала в оренду спільну з дочками двокімнатну квартиру, гроші ділила порівну між Вікторією та Тетяною, і переїхала жити до свого чоловіка.

– Спочатку все було добре дуже! – розповідає Вікторія. – Але потім дядько Степан став показувати дуже непростий характер, чим дуже неприємно нас усіх здивував. Ми приїжджали до мами в гості, там допомагали в міру сил – в будинку робота є завжди. Пофарбувати, поклеїти, посадити, прополоти. Начебто мамин чоловік повинен був бути нам вдячний, але він став вернути ніс. То пройде повз похмурий як хмара, навіть не привітавшись, подивиться косо на нас, то щось там буркне під ніс, то що-небудь не дуже добре скаже в наш бік. Тетяна їздила з чоловіком, при ньому він якось спокійніше себе поводив, а пару разів я їздила одна, так зі мною він взагалі перестав підбирати слова.

Сусідка розповіла Вікторії по секрету, що мамин чоловік дітьми своєї дружини дуже незадоволений. І нахабні вони, мовляв, і жадібні, і до роботи ліниві, приїжджають до матері тільки за грошима. У той час, коли дівчата і грядки копали, і поливали, і дрова носили постійно в сарай.

Зате своїми дітьми, дочкою та сином, вітчим не нахвалиться – незважаючи на те, що приїжджають вони виключно посмажити шашлики та відпочити сім’ями чи з друзями своїми, ніколи нічого не роблять у свого батька на ділянці.

Тим дітям, як дізналася Вікторія, готується стіл, батьки не знають, куди посадити і чим нагодувати. А доньок своєї дружини жодного разу за стіл не посадили, вони взагалі їх як гостей ніколи не сприймають, навіть думки такої немає чимось смачненький пригостити, лише суп та каша.

А коли сестри їдуть додому, мати тихенько виносить до машини чоловіка Тетяни пару маленьких баночок варення – щоб чоловік не бачив. віддає з вологими очима, бо сама розуміє добре усе. Та що вона може вдіяти?

– На Великдень хотіли з Тетяною приїхати на машині, всі разом, подзвонили мамі, запитали, коли їм зручно! – розповідає Вікторія. – Щоб не зустрітися в хаті з «тими» дітьми. Мама каже, добре, я поговорю з Степаном, потім скажу, коли краще.

І ось тягне час. Вже й день пройшов, другий, третій. Тетяна їй зателефонувала вже, каже, мама, так нам їхати чи ні взагалі? Нам же теж треба планувати свої справи. А мама заявила – не треба приїжджати! Дядько Степан, мовляв, проти ваших візитів, тим більше у свята.

Сестри засмутилися, не розуміють, як поводити себе далі, адже в будинку вітчима живе їх рідна мама, яку вони дуже люблять і не хочуть відвертатися від неї, вона у них добра людина.

Дочки не знають, як правильно вчинити тепер їм: забути про матір і дорогу до неї, не приїжджати, не бачитися, робити так, як хоче її чоловік, щоб в неньки не було проблем через них, адже це його дім?

Мама доросла людина, дітей виростила, цілком має право на особисте життя і щастя. Якщо її чоловіка дратують її діти, вона, напевно, вже цілком може собі дозволити вибрати чоловіка, а не дітей. Діти дорослі, у них своє життя. А у мами в її віці кандидати на руку теж в чергу не стають.

Або неправильно це, потрібно доглядати за мамою, час від часу її відвідувати, показувати, що у неї є діти, які її люблять і ніколи не залишать, не відвернуться від неї – щоб дядько Степан це знав?

Вікторія і досі не знає, як правильно вчинити. Забрати маму додому, адже вона не молода, чи залишити в дядька Степана, адже вона щаслива там, просто він не любить дітей дружини?

Фото ілюстративне.

Джерело